або Чому програли «нові обличчя» старої  Ради

У 2014 році вони зайшли в парламент на хвилі запиту на нові обличчя, але тепер самі стали жертвами чергового оновлення Ради. Ми розпитали цих депутатів про їхнє бачення власної поразки.

Нардепи впевнені, що голоси за «Слугу народу»   –  це підтвердження мандата Зеленського. Борислав Береза добре відомий не лише користувачам Facebook і телеглядачам. Політик вміє працювати із громадою свого району та киянами загалом. У 2014 році, під час перших після Євромайдану парламентських виборів, він, формально самовисуванець, але на той момент відомий публіці як російськомовний націоналіст з «Правого сектору”, із відчутним відривом переміг представника «Блоку Петра Порошенка» Анатолія Карпенка у київському 213-му окрузі. У 2015 році Береза вийшов до другого туру виборів мера Києва, та набрав у фінальному протистоянні із Віталієм Кличком 32,3 відсотка голосів виборців.

Втім народний депутат, що майже п’ять років тому потрапив у Верховну Раду на тлі запиту на нові обличчя в політиці, цього разу сам став його жертвою. На своєму окрузі він поступився 30-річному стоматологу Артему Дубнову, який представляв президентську партію «Слуга народу». Береза привітав свого конкурента публічно. Втім у коментарі DW поскаржився, що той не провівши жодної зустрічі із виборцями,  переміг попри слабку кампанію та непублічність. «Можна навіть кішці повісити прапор команди Зе, і тоді ця кішка буде перемагати», – зазначає Береза.

Без шансів

Випадок Берези на цих виборах далеко не унікальний – разом із одіозними політичними «важковиками» жертвами феномену «Слуги народу» стали і ті, хто нещодавно сам презентував себе як противагу старим корумпованим елітам. Деяким колишнім «новим обличчям» не допомогла навіть нещадна критика попередньої влади та близькість до команди Зеленського. Сергій Лещенко, який активно підтримував нового президента під час його передвиборчої кампанії, використовував риторику та кольори «Слуги народу», набрав на своєму 220-му окрузі втричі менше голосів, ніж «офіційна» представниця президентської партії, колишня виконувачка обов’язків головного архітектора Києва Анна Бондар. Колега Лещенка по міжфракційному об’єднанню «Єврооптимісти» і колишня громадська активістка Світлана Заліщук, яка в 2014 році також потрапила у Верховну Раду за списком «Блоку Петра Порошенка», спробувала свої сили у провінції, на мажоритарному окрузі у Черкаській області, але програла.

Деякі старі «нові обличчя» йшли у партійних списках. Але й тут більшості з них не пощастило. Наприклад, і колишній журналіст Сергій Висоцький, і колишня адвокатеса Олена Сотник, опинилися поза новим складом парламенту. Висоцький залишився у непрохідній частині виборчого списку «Європейської солідарності» Петра Порошенка, а партія «Сила і честь», від якої балотувалася Сотник, взагалі не подолала прохідний бар’єр.

Низка відомих депутатів, які вперше прийшли в Раду у 2014 році, взагалі відмовилася брати участь у цьогорічних парламентських перегонах. Серед них і очільниця комітету закордонних справ парламенту Ганна Гопко, колишній журналіст-розслідувач Мустафа Найєм, антикорупційний активіст Єгор Соболєв і навіть комбат батальйону «Донбас» Семен Семенченко.

Колишні «нові обличчя» не потрапляли у новий парламент, незалежно від того, чим вони займалися до початку політичної кар’єри, з якою партією потрапили у політику та чи належали вони до влади або опозиції. При цьому, як визнала Гопко у розмові із DW, ідея координації зусиль серед молодих, але вже досвідчених політиків для спільного походу у Раду обговорювался, втім так і не була втілена у життя.

Колективний Зеленський

Але народні депутати вбачають у причинах своїх поразкок не лише брак злагодженості. Так, Береза зазначає, що цього разу, навіть на мажоритарних округах, багато українських виборців голосували не за конкретних депутатів, їхні погляди чи план дій. Йшлося про підтримку нового президента та тих, хто пішов за ним у політику. «Це колективний Зеленський, від якого очікують дива. А хто це буде робити –  не важливо, чи буде це фотограф, стоматолог або ведучий корпоративів», – розмірковує депутат.

Висоцький також вважає, що технологам президента вдалося подати дострокові парламентські вибори як «третій тур президентських», тому для нього питання не лежить у протистоянні старих та нових облич. «Коли вони (виборці,–  ред.) голосували за Зеленського, вони голосували за героя телесеріалу, який по телевізору переконав їх, що диво можливе. На парламентських виборах вони просто підтвердили мандат довіри Зеленському та свій запит на диво», – говорить Висоцький.

На думку Гопко, таке розчарування виборців є також наслідком колективної відповідальності політиків, що прийшли до влади після Євромайдану, але не втілили у життя очікування українських громадян та не змогли пояснити їм об’єктивні пичини, чому це не вдалося. І хоча Висоцький вважає фрустрацію українців наслідком не реальних проблем, а нагнітання у олігархічних та проросійських ЗМІ, він визнає – саме негативні емоції українців щодо влади й стали вигідним тлом для перемоги «Слуги народу».

Так чи інакше, на думку Берези, виборці вирішили не розбиратися у тому, чим парламентарії сьомого скликання відрізняються одне від одного. За словами політика, усіх народних обранців асоціюють із владою, що не виправдала надій на якісні зміни, незалежно від їхніх заслуг перед суспільством та державою. «Усі пішли під одну гребінку –  і гідні, і ні», – резюмує Береза.