Стримані, печальні усмішки, чорні виразні контури постатей, мовби зупинені чорно-білим часом і, водночас, барвисті, соковиті кольори – як нестримний подих сьогодення… Це диво-картини, на жаль, маловідомої широкому загалу художниці-самоуки Марії Нелеп. Щоб зануритися у її неозорий світ образів, достатньо відвідати виставку в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара». Тут ексонується більше шістдесяти  робіт народної майстрині, хоча лише у фондах цього музею їх понад чотириста.

–  Народне, чи як його ще називають, «наївне» малярство – незвичне для сприйняття, воно йде від щирого серця, а не від засвоєної техніки і художніх канонів. Автор надто не переймається композицією чи кольоровою гамою – малює  інтуїтивно. Такі роботи часом нагадують чисті дитячі малюнки. Марія Нелеп творила гармонію, незважаючи на невмілу, на перший погляд, руку, –  коментує  мистецтвознавець,  заступник генерального директора Музею Івана Гончара Тетяна Пошивайло, яка впродовж сімнадцяти років товаришувала з художницею.

Працювала Марія Нелеп олійними фарбами на полотні, картоні, фанері, інших матеріалах. Самотужки майструвала і розмальовувала рами. Картинами художниця ніби розповідала про своє нелегке життя, малювала  сусідів, хати і церкви рідного Обухівського краю, що на Київщині. 2005 року Марію Нелеп прийняли до Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Але той щасливий рік творчого визнання художниці став останнім її земним роком.

Марія Нелеп пережила страшні голодні лихоліття, війну. Зоставшись сиротою, працювала на тяжких роботах за шматок хліба. Понад тридцять років гарувала на різних будовах. І до всього – важка хвороба сина…

Вона ще з дитинства бралася малювати. Не було олівця – виручала вуглинка, замість паперу – біла стіна сільської хати. Але тільки в сорок шість літ наважилася піти до студії столичного заводу «Більшовик». Освоївши техніку олійного малювання, Марія Яківна зберегла свою неповторну мистецьку манеру. Спершу творила квіти, натюрморти, сільські пейзажі. А за наполяганням Тетяни  Пошивайло взялася зображувати людей. Так з’явилися картини «з продовженням» –  історії із життя своїх героїв. Деякі  роботи Марія Нелеп доповнювала зворушливими поясненнями. Бо писала портрети з таких людей, як і сама, у їхніх долях вчувала перегук зі своєю власною…

Її мистецтво – з глибочіні цілющих, життєдайних народних джерел. Де нуртують наш одвічний Дух, наша нетлінна Краса. Те, що не вмирає.