Попри карантин і самоізоляцію студенти Інституту журналістики столичного Грінченкового університету приймають гостей. Хай у режимі дистанційної зустрічі, зате знаних і шанованих. Цього разу на розмові у першокурсників побував фаховий біолог і журналіст за покликанням, експерт Центру охорони дикої природи Олег Листопад. Його лекція про стан довкілля в Україні не лише зацікавила злободенністю теми, а й викликала жваву дискусію: що і як має написати журналіст, аби його прочитали, почули, і щоб цей суспільний резонанс спонукав розв’язати порушену журналістським виступом проблему.

На думку пана Олега, найпоширенішою помилкою молодих репортерів є невміння працювати з актуальною новиною. Втім – не лише молодих: чимало і солідних за віком «ремісників пера» віддають перевагу не аналізові самої новини, а, скажімо, переповіданню реакції на неї якоїсь публічної особи.

– І вже сама новина загубилася: всі кинулися натомість обговорювати обговорення, – пояснює Олег Листопад. – Це не журналістика, це примітивна компіляція.

Журналіст закликав своїх слухачів більше покладатися на авторитетну думку «експертів, які розбираються в темі», вміють подати її «зрозумілою мовою».

Що ж до екологічної тематики Олег Листопад радить тим, хто захопиться цим напрямом журналістики, орієнтувати читача на деталі, часто навіть «розжовувати» йому тему, але робити це фахово. Екологічна журналістика має бути превентивною, переконує майстер і наголошує: «Завжди має бути пропозиція (що робити?), тоді така публікація матиме цінність і спонукатиме владу до дії».

– Що найважливіше у журналістській публікації? – допитувалися гостя майбутні майстри гострого пера. І почули:

– Важливе все: яскравий, небуденний заголовок, цікавий виклад, деталі, навіть опис, здавалося б, несуттєвого… Нарешті – відчуття, розуміння цілісності, взаємозв’язку. Місія журналіста, який пише на екологічну тематику, – найперше вміти переповісти ясною зрозумілою людям мовою суть, почерпнуту з мови наукової, а то й бюрократичної.

Серед сьогочасних першорядних загроз загальнодержавного масштабу Олег Листопад назвав байдужість і некомпетентність влади, нерозуміння її очільниками, котрі надто часто тасуються на високих державних посадах, масштабів і наслідків можливих природних і техногенних катастроф. А ця небезпека – на кожному кроці: від неконтрольованого масового розорювання земель, нехтування сівозмінами, варварського вирубування лісів, винищення лісосмуг, масштабних підпалів до ширення фейкових природоохоронних рухів…

Як приклад ефективного досвіду пропагування екологічної безпеки Олег Листопад навів США, ефективну діяльність тамтешньої «Лісової служби» зі спеціальними підрозділами, котрі не лише гасять лісові пожежі, а щонайперше ведуть  системну протипожежну пропаганду. Символом її є Smokey Bear – персонаж врятованого ведмежати. Цей герой коміксів, плакатів, відеороликів, дописів у соціальних мережах розказує людям як поводитися з вогнем на природі, що можна робити, а що категорично заборонено.

А яка наочна агітація у нас?

Напевно, ще з часу СРСР вицвілі транспаранти «Бережіть ліс від вогню!», які викликають приблизно такі ж емоції, як і інший транспарант тієї доби: «СССР – оплот мира и демократии». Натомість нинішні ЗМІ в Україні переважно комерційні, і схилити їх «за так» пропагувати екологічну безпеку – майже нереально. Навіть якщо йдеться про найважливіше: як усім нам вижити.