Від Трампа вже рябіє ув очах і шумить у вухах.  Усі новини починаються й закінчуються ним – такі великі надії й сподівання на нового президента США. Аж надто великі.

Песимістично-реалістичніші оглядачі й політологи говорять про нового господаря Білого дому стримано: мовляв, у кращому випадку суттєвих змін зовнішньополітичного вектора США не буде. Оптимісти ж сподіваються на те, що нас чекають позитивні зрушення. Адже кинута Дональдом передвиборча фраза – закінчити російсько-українську війну за 24 години – не дає спокою багатьом. І в нас, і в стані ненависного російського ворога.

Жару до палких дискусій навколо фігури Трампа додають члени його команди, прізвища яких новообраний президент починає оприлюднювати. Їх українські медіа вже «перевіряють» на тест: за допомогу Україні вони виступали й виступають чи проти? Взагалі ситуація з підтримкою України головним нашим союзником завжди у фокусі уваги. Про це схвильовано заговорили європейські лідери, перераховуючи в  своїх «бюджетних кишенях» витрати на оборонку, звіряючи з витратами на соціальну сферу, аби втримати прихильність власного електорату. Звісно, кожен дбає про інтереси своїх країн. Але так вийшло, що війна в Україні безпосередньо торкнулася й благополучної Європи, тому хочеш чи ні, але про Україну бодай думати й говорити треба. Та  коли йдеться про дії наших партнерів, стає сумніше. Бо дії зі словами явно розходяться. Недаремно як сигнал «SOS» український президент змушений був нещодавно оприлюднити сумну статистику: від обіцяної  підтримки Україна отримала усього 10 відсотків…  А як же, питаєте, численні «рамштайни» із представниками понад 50-ти країн, «готових підтримувати Україну»? Питання риторичне.

Саме недостатня військова допомога, заборона використовувати далекобійну зброю на території ерефії призвели до того, що апетити кремлівського карлика щодня зростають. І навіть перемога Трампа на виборах, схоже, йому «до лампочки». Принаймні такі сигнали посилають його придворні.

Про затятість росіян  пишуть  у своєму новому звіті й аналітики Інституту вивчення війни. За їхніми оцінками, кремль зухвало намагається нав’язати свої умови для переговорів. Про  «денацифікацію» та «демілітаризацію» вже давно ніхто не говорить. Натомість головною метою росії є повна капітуляція України. А за нею – очікування капітуляції демократичних основ, які вибудовувалися в Європі впродовж десятиліть. Про які тоді «гааги» для путіна говорити! Про які компенсації Україні за нанесені жахливі збитки від війни!

«Прес-алкаше» зовнішньополітичного відомства ерефії Марія Захарова 13 листопада заявила, що миру в Україні  можна досягти «лише тоді, коли Захід припинить надавати військову допомогу Україні». Її «шеф» Сєргєй Лавров висловив зухвалу думку, що, мовляв, президентство Трампа не змінить позиції його країни щодо подій  на фронті, а будь-які пропозиції щодо заморожування лінії фронту також є неприйнятними. Отже з росії ширять упевненість: адміністрації Трампа не варто очікувати жодних компромісів. Нинішня ситуація на фронті, поступове просування російських військ вглиб української території (попри шалені жертви з їхнього боку) – яскраве підтвердження цього.

Колишній очільник МЗС України Володимир Огризко в інтерв’ю «РБК-Україна» із цього приводу висловився образно-емоційно: «Якби навпроти сиділи марсіани, я би з ними швидше домовився, ніж з росіянами». Він також не спостерігає жодних шансів посадити кремль за стіл переговорів. На думку дипломата, для початку треба домогтися аби росія втратила сакральний для неї Крим, продемонструвавши світові власну слабкість. Тоді й за переговорами не забарилося б… Окрім суттєвих перемог України на полі бою, росіяни жодних аргументів не сприймуть.

Попри очікування зміни вектора в політиці нової адміністрації президента США (хочеться, аби ця зміна була на користь України), попри намагання наших союзників посилити українське військо, очевидним лишається головне: у кремлівського параноїка та його поплічників мають урватися «хотєлкі» про підкорення України. Доти ж окупанти віритимуть у зворотне.

Тепер і від Трампа та його адміністрації залежить, як швидко вивітриться зі сп’янілих од крові голів путінської кліки ця фанатична «дурь». В який спосіб це можливо зробити? Тільки демонстрацією єдності цивілізованого світу. І спроможності на полі бою, якщо біснуваті збираються й далі роздувати в Європі пожежу війни.