Саме так. Навчилися.
Боротися з корупцією, не закриваючи офшорні рахунки, арештовуючи але не засуджуючи корупціонерів.
Воювати, не оголошуючи війни.
Називати когось ворогом, не розриваючи з ним відносини.
Отримувати автокефалію, не прощаючись з чужинською церквою.

Пропоновані Президентом зміни до Конституції черговий зразок спотвореного гібридного мислення.

Власне пропозицій щодо змін – п’ять.

1. В преамбулі додати фразу «та підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України».

Європейська ідентичність – це, можливо, і приємно, але до справи не прикладеш. Її існування і в чому вона полягає – ці питання радше для диспуту, ніж для Конституції.

А що таке європейський та євроатлантичний курс України? Курс на наближення, на застосування стандартів, на повноправне членство в якихось європейських і євроатлантичних організаціях? Можливо. А можливо й ні. Хто ж знає?

А в яких організаціях? В деяких європейський і євроатлантичних організаціях, як Рада Європи і ОБСЄ, ми вже є членами. Чи, може, це ЄС і НАТО? То чому не написати «незворотність курсу на здобуття повноправного членства в ЄС і НАТО»?

Чи є сумнів, що Конституція має аж так обмежувати геополітичний вибір? То навіщо тоді уся ця гра?

А що, коли незабаром в Європі виникне якась оборонна організація, яку пропонує Макрон, де не буде США, але буде стратегічний партнер Росія? То нам теж у цю європейську організацію?

Запропоноване Президентом формулювання преамбули породить більше нових питань, ніж надасть відповідей.

2. Це про повноваження Верховної Ради. Досі у частині зовнішньої політики було лише визначення її засад. Тепер пропонується додати «реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору».

Але відразу ж виникає питання: а звідки це береться? Що визначило стратегічність цього курсу? Ми ж пригадуємо, що в преамбулі таких дефініцій немає. Немає і в інших статтях Конституції констатації, що курс на повноправне членство в ЄС і НАТО є стратегічним. Про це йдеться в кількох державних документах, але їхня юридична сила нижча за Конституцію.

Те саме з пропозиціями 3 і 4 стосовно повноважень Президента і Кабінету міністрів. Один гарантує, а інші реалізують курсу на повноправне членство, який невідомо звідки взявся.

Загалом пропозиції 2, 3 і 4 насправді є дуже декларативними. Наприклад, за всю історію повноважень визначати засади зовнішньої політики Верховна Рада скористалась ними двічі. Всі президенти мають гарантувати дотримання Конституції і прав людини, але ми знаємо, який вигляд це має на практиці. Та й з Кабміном все теж нелегко. Тому таке декларування в Конституції геть не означає, що це саме так і відбуватиметься.

Хоча президентська рать накинулась на ідею (погодимося, пустопорожню) Тимошенко зафіксувати все це в якомусь меморандумі, а не в Конституції, пропозиції Президента по суті мало чим відрізняються. Хоча, можливо, їх суть і була в тому, щоб когось спровокувати.

5-та пропозиція скасовує п.14 Перехідних положень «Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України».

Йдеться про Росію? Історично знаємо, що так. Але ж Росія, якщо мені не зраджує пам’ять, в односторонньому порядку розірвала всі угоди про базування ЧФ РФ в Криму?

Може, це йдеться про іноземні держави – члени НАТО? Проте якщо ми збираємось в НАТО і нам воно потрібно для боротьби з Росією, то, можливо, нам якраз і необхідно передбачити якийсь особливий спрощений порядок надання згоди на розміщення баз чи перебування військових підрозділів НАТО на своїй території?

Але цього в пропозиціях немає.

Як нема і тіні натяку на зобов’язання, які Україна нестиме в разі набуття членства в ЄС і НАТО, нічого не сказано про можливість делегування частини національних повноважень органам ЄС і НАТО. Можливо, тому, що автори поправок розуміють туманність перспектив набуття членства в цих організаціях?

Президент вдруге намагається внести зміни до Конституції. Прогрес полягає в тому, що якщо перша спроба (пов’язана з реалізацією так званих Мінських домовленостей) була справді шкідливою, то друга – як у нас в дитинстві говорили: «Оболонская вода – нет ни пользы, ни вреда».

Багато галасу даремно.