«Покочуся, повалюся…» — приповідала Змія в українській народній казці «Івасик-Телесик». Схоже, те саме, якби вмів говорити, вже міг би сказати про себе й новий правопис. Події розгортаються стрімко: 22 травня 2019 року Кабінет міністрів України, перевищивши надані йому повноваження, затвердив свіжоспечені мовні правила. А оце у видавництві «Наукова думка» новація побачила світ.

Стало очевидним, що зважати на думки переважної більшості носіїв української мови проштовхувачі переінакшень просто не стали. Їхні попередники повсякчас керувалися непорушними настановами, одна з яких проголошувала, що без поважних причин не слід чіпати того, що вже усталилося в мові. На жаль, такий підхід до справи знехтували. Як наслідок, новопосталий правопис —  суцільні неподобства.

Не оминула лиха доля і тридцять першої букви української абетки – «ь». Чому їй так не пощастило? У законах мови 1928-го, 1933-го, 1946-го і 1960-го років «ь» називався «м’який знак», у правописах 1990 і 1993 рр. — це вже «знак м’якшення». У новому — знову «м’який знак».

Така «гойдалка» нікого й аж ніяк не може задовольняти. Понад чверть століття мовознавці переконували громадян: «м’який знак» — хибна назва, він же не з пластиліну зроблений; це ж не подушка й не хліб, які дозволено пощупати, не предмет і не речовина, на які можна натиснути, аби визначити, м’які вони чи ні. Загальновідомо: м’яким може бути приголосний звук, а буква «ь» сама по собі ніякого окремого звука не позначає (не має голосового вираження), вона лише вказує на м’якість попереднього приголосного (відповідно до вимови); тому «знак м’якшення» — ось належне найменування.

Відповідний висновок побіжно випливає і зі значень прикметника «м’який», що їх дають тлумачні словники: «який угинається, подається при дотику, натискуванні»; «пухкий»; «який при натискуванні або обробці легко змінює форму, гнеться» тощо. Натомість іменник «м’якшення» утворено від дієслова «м’якшити», що означає «робити м’яким»; «надавати м’якості вимові приголосних». Отже, сполука «знак м’якшення» якраз і відображає особливості та призначення цього засобу писемності.

За час незалежності України виросло нове покоління, котре засвоїло науку. Нова назва закріпилась у поважному виданні 2004 р. [Українська мова: Енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; Інститут української мови / Русанівський В. М., Тараненко О. О, Зяблюк М. П. та ін. — 2-ге вид., випр. і доп.], у підручниках і посібниках. Найменням «знак м’якшення» стали послуговуватись у школах і вищих навчальних закладах.

І що ж, після всього цього відмотуватимемо стрічку назад? Такий розвиток подій неприйнятний з багатьох причин.

По-перше, почав вимальовуватись єдиний ряд: «знак м’якшення», «знак наголосу», «знак оклику», «знак питання», який, попри різне призначення всіх цих засобів, передбачає застосування одного й того самого підходу до творення назв у мовознавчій науці. Позначення «ъ» українська мова не використовує, але і йому можна було підібрати наймення із цього ж ряду — «знак твердості».

По-друге, згадайте, скільки списів зламано в обстоюванні захисту від нібито російського впливу, якого зазнало багато положень основного закону мови. Населення дуже довго переконували у необхідності подолати наслідки штучного зближення української та російської мов і, відповідно, правописів. Чому ж прийшли до прямо протилежного?

Справді, запровадження поняття «знак м’якшення» замість «м’який знак» якраз і було одним із вдалих «віддалень», прикладом творення  свого, самобутнього, гідного уваги й наслідування. Кому ж це  заважало? Кому не давала спокійно жити невгамовна сверблячка все змінювати, повертати й перевертати? Часто-густо — з ніг на голову.

Разом з тим утвір «знак м’якшення» виник не в 1989 р., коли Орфографічна комісія Академії наук УРСР затвердила «Український правопис» у новому вигляді. Першу появу такого словосполучення простежуємо ще в підручнику Степана Смаль-Стоцького й Федора Гартнера «Руська граматика» (достеменно — «Руска граматика»), надрукованому 1893 р. у Львові. Книжка витримала чотири перевидання: 2-ге вийшло в 1907-му, теж у серці Галицького краю; 3-тє та 4-те, перероблені під назвою «Граматика руської мови», — у Відні 1914-го й у Вінніпегу 1919-го відповідно; 5-те, «Граматика української (руської) мови», — знов у Львові 1928 року. У 3-му та попередніх виданнях можна знайти таке: «Для означеня мягкости шелестівок уживаємо знаку́ ь. Се дїєть ся не припадково, бо ь, що є тепер тілько знаком мягченя (! — В. Р.), було колись хоть не дуже виразною, а все таки подібною до і голосівкою…»

Далі вирішило не відставати й Наукове товариство ім. Шевченка у Львові. У 1922 р. воно видало ним же прийняті «Правописні правила». У них читаємо: «Буква ь, що колись означала голосівку подібну до і, не відповідає в сучасній мові ніякому окремому звукови та є тільки знаком мягчення».

«Знак м’якшення» як назву букви «ь» (поряд із нареченням «єрчик») можна виявити й у посібнику Олекси Синявського «Норми сучасної української літературної мови», виданому в 1941 р. у Львові.

У 1941-му, 1942-му та 1943-му рр. у Кракові було здійснено відповідно 1-ше, 2-ге (поправлене) та 3-тє (доповнене) видання «Українського правопису», які впорядкував Іван Зілинський. З погляду наших днів ті засади захвату не викликають, але ці три книжки прикметні тим, що у двох перших засіб писемності «ь» названо «їром, або змякшальним знаком» (саме так — без апострофа), а в третій — «їром, або знаком м’якшення» (тут уже з протинкою).

Так само «знаком м’якшення» названо «ь» у «Головних правилах українського правопису» Юрія Шереха (Шевельова), які вийшли друком у Новому Ульмі в 1946 р. Натомість у третьому виданні «Українського правопису» Ярослава-Богдана Рудницького (Вінніпег, 1949 р.), що являє собою дещо видозмінений скрипниківський, «ь» подано як «їр або зм’якшальний знак».

Як бачимо, відбулося поступове перетворення: «знак мягченя» спочатку став «знаком мягчення», а потім — уже нині звичним «знаком м’якшення». Ну а назвисько «зм’якшальний знак» не витримало випробування часом.

Тому ще раз поставлю запитання: кому ж так сильно заважав «знак м’якшення»? Є якесь розумне пояснення, чому цього визначення вирішили позбутися?