Фільм Чарлі Чапліна «Великий диктатор» – вбивча пародія на авторитарний режим. Крізь призму сатири постає абсурдність страждання звичайних людей різної національності й віросповідання, котрі воліли жити та творити у своїй країні. Займатися улюбленою справою, відчувати безпеку та комфорт, не боятися, що завтра озброєнні люди, сповнені ворожості, силою відберуть нажите поколіннями. Зруйнують відчуття захищеності та спокою. Ба більше – з чиєїсь злої волі нараз укоротять невинному віку.

Чаплін вдається до нищівного гротеску для висвітлення темної реальності тиранії. У його масці Аденоїда Гінкеля легко впізнати Гітлера, а Бензіно Напалоні та інші персонажі диктатури символізують реальних історичних фігур фашизму. Єврей-цирульник, один із головних героїв стрічки, уособлює всіх, хто страждав від нацистського переслідування.

Появі цього фільму почасти спричинило інше кіно – «Тріумф волі» Лені Ріфеншталь, зразок кінопропаганди нацизму, який усерйоз стривожив світову кіноспільноту. А Чаплін знайшов у ньому щось несподіване – відображення абсурдності та комічності тоталітарного режиму. Це відкриття лягло в основу його гострої політичної сатири. Його образу Гінкеля-Гітлера – майже цілковитого ровесника Чапліна (митець побачив світ на чотири дні раніше за біснуватого фюрера).

Нині, за понад 80 років від дня виходу «Великого диктатора» на екран, час роззирнутися та замислитися, а чи не портретує він звіриний писок сьогочасних диктатур? Так, це карикатура на диктаторів, яких давно глитнула сира земля, але ж у фільмі постає й те, що, на жаль, пережило не одне століття: збірний образ необмеженої влади обмеженого правителя.

Тирани всіх епох мають багато спільного. Їхня поведінка, мова тіла, фразеологія часто мовби копіюють одні одних. Включаючи заяви про захист національних інтересів та віри, а також використання образу вождя як «батька народу». Персонаж Чапліна Аденоїд Гінкель закликає до «підняття з колін» – фраза, яка й нам до болю знайома. Ці «лідери» жадають, щоб їх одностайно визнали «богоподібними» та «премудрими», бажаючи тотального поклоніння і жертовної вдячності ощасливленого ними народу. Необмежена влада для них усе, вони готові утримувати її за будь-яку ціну, включно з насильством і масовими жертвами.

Однак у глибині душі вони постійно борють дикий страх перед змовами. Їм повсюдно ввижається зрада. Ця показна непохитність і велич – від м’язів, напружених переляком. Вони панічно бояться навіть сміху, бо він руйнує їхню божественність, нагадуючи, що вони – лише звичайні смертні. Тиранам не подобається, коли сміються з їхніх ідолів, котрих вони прагнуть наслідувати. Яскравий приклад – заборона в росії фільму «Смерть Сталіна» Армандо Януччі, бо там висміюють політичний режим, крах якого для сучасного російського лідера та його прибічників вважається «найбільшою геополітичною катастрофою XX століття».

«Великий диктатор» міг бути створений тільки до Голокосту. Він наочно показує, що англієць 1940 року ще не може собі уявити тих планетарних жахів, які вже починають відбуватися. Жителів нібито вигаданої країни Томанії показано нещасними, заплутаними, часом безсилими що-небудь змінити, але цілком здатними на людське. Зрештою, організатор змови, яка випадково, завдячуючи «комедії помилки» приводить цирульника на вищу трибуну влади, врятований колись ним-таки пілот Шульц – теж житель Томанії.

Парадокс «Великого диктатора» в тому, що фільм, за задумом – можливо, найсерйозніший фільм Чапліна, уславився найприголомшливішими і найсмішнішими сценами. Практично всі, в яких присутні Аденоїд Гінкель і його союзник «дігаттіче Бактерії Бензіно Наполоні» (дуче Італії Беніто Муссоліні), дуже комічні. Чого варті зустріч на вокзалі чи сцена на підйомних кріслах. А «адажіо» Гінкеля із надувним глобусом? Епохальне видовище!

Веселе кіно, яке змушує глибоко і серйозно замислитися. Навіть тих у владі, хто гріє в собі диктаторську хтивість. Бо нагадує, що диктатори зазвичай конають насильницькою смертю. Фінальний монолог цирульника, помилково прийнятого за Гінкеля, – він і для нас: «Людська жадоба мине, диктатори помруть, і влада, яку вони відібрали, повернеться до людей. І хоча людина помирає, свобода ніколи не загине».

Нинішня росія дуже схожа на чаплінівську Томанію. І на гітлерівський Райх. Опозиція фактично знищена, засоби масової інформації підконтрольні, а силові структури мають необмежені, фактично тиранічні повноваження. «Скрєпи» –«московське православіє», мова тоталітаризму, імперськість, риторика «бєссмєртного полку» і «граніц росії», які «нігдє не заканчіваются», стали інструментами диктатури. Не можна не згадати і про їхню «юнармію», дуже схожу на «гітлерюгенд», яку пропагують нинішні останкінські «геббельси».

А ще росіяни адаптували символіку нацистів: знак есесівських шевронів «V», яким вони позначають свою техніку, або сумнозвісний знак «Z», відомий як «вольфзангель», «вовчий гак» у нацистів…

Як і в нацистській Німеччині, в росії культивують в народі відчуття вищості та виключності. А риторика «русского міра» дуже нагадує територіальні амбіції, виражені у гаслі «лібенсраум», «життєвий простір».

Не відаю, чи десь зафіксований фюрер Третього Райху серед коней, ф чи залякував він стерхів, як його карикатурний прототип, але точно знаю, що у його житті була Єва Браун, з якою одружився лише за добу до свого самогубства. «Бобилює» тепер і путін, хоча йому й приписують романи з жінками. Принаймні про одну з них, гімнастку Аліну Кабаєву, говорять не один рік.

Є аналогії й у тому, як розпалювали загарбницькі війни, ініційовані обома фюрерами. У 1938 році Німеччина анексувала Австрію, виправдовуючи це «возз’єднанням», точнісінько так, як і український Крим росія силоміць повернула «к родному бєрєгу», організувавши водевільний «референдум», щоб легітимізувати цей аншлюс. Після Австрії Гітлер насильно приєднав Судети, пояснюючи це захистом прав німців, що там проживали. Чим не аналогія з початком гарбання Донбасу у 2014 році? Й у випадку територіальних експансій гітлерівських завойовників, й у сьогочасній путінській кривавій воєнній авантюрі окупанти поспіхом писали договори, які гарантували безпеку. «Документи», що не вартували навіть аркушів паперу, на якому писалися. У 1939 році нацистська Німеччина вторглася до Польщі, а росія в лютому 2022 року розпочала повномасштабну війну в Україні. Обидва диктатори намагалися виправдатися: мовляв захищалися від нападу. путін і досі тиражує цю маячню. Як і в Гітлера, у нього теж є свій союзний «дуче» – самопроголошений президент Білорусі алєксандр лукашенко.

А патологічну ненависть президента рф до українців та його бажання знищити нашу націю цілком резонно можна порівняти з ненавистю фюрера до євреїв.

Ідеологію «русского міра» варто розглядати як еквівалент комунізму, фашизму та нацизму, оскільки вона виправдовує вигадані імперські права та привілеї росії. Один із їхніх ідеологів Олександр Дугін у своїй книжці про геополітичне майбутнє росії стверджує, що Україна не має геополітичного значення та культурного імпорту, і наполягає на її анексії. У рашизмі явно домінують імперські реваншистські замашки. Всі території колишньої царської «тюрми народів», переконують світ нинішні кремлівські експансіоністи, повинні належати росії.

1927 року в Німеччині опубліковали збірник «Проблеми аншлюсу». Там була карта «Німецькі національні землі в минулому і сучасності», яка включала території тодішньої Німеччини, Австрії, велику частину Чехословаччини, південну Польщу, землі Познані, Гданський коридор, італійський Тироль та інші частини тоді німецького зарубіжжя. Так підігрівалися імперські апетити нацистів.

А фашист Муссоліні мріяв відродити Римську імперію. Проте його спроби припинила «неймовірна італійська армія», зупинена Грецією.

У товаристві людиноненависницьких ідеологій про комунізм згадують не так часто, адже комуністичний СРСР був серед країн-переможниць над світовим фашизмом і нацизмом. Але комунізм теж породив сучасний рашизм. Той-таки Радянський Союз теж силкувався цілком відновити територіально Російську імперію. У рашизмі проявляється особлива жорстокість до українців. Нацисти вбивали євреїв, фашисти елімінували непокірних режиму, комуністи ліквідували опозиціонерів і тих, хто не приймав їхніх поглядів. Кожна ідеологія намагалася виправдати свої злочини. Однак рашизм знищує своїх, чужих, згодних і незгодних. У цьому єдине пояснення: злий, бідний і зомбований народ годують «величчю». Злобою на все «нє-русскоє». Жодних принципів чи моральних норм.

Фашизм, нацизм і незасуджений комунізм базувалися на прагненні до якихось ідеальних моделей майбутнього суспільства. А рашизм не пропонує жодної конкретної моделі майбутнього. Це лише наративи з минулого, які постійно пропагує кремлівська пропагандистська машина. Своєрідна модель політичного зомбі-апокаліпсису, з основною утопічною перспективою відновлення СРСР.

Сутність націонал-соціалістичного режиму в фільмі «Великий диктатор» можна порівняти із рашистським режимом кремля Весь символізм та помпезність відрізняються лише поверхневим виглядом. Гітлер вірив у існування вищих сил та надприродних явищ, а також у перемогу над світом та глобальне панування за підтримки християнських святинь. Саме так, Гітлер вважав, що заволодіння християнськими святинями на кшталт Спису Долі і Святого Граалю допоможе запанувати над світом. Історики підтверджують, що Спис Долі нацисти таки викрали з музею у Відні після аншлюсу Австрії, а Святий Грааль не змогли відшукати.

А президент росії обрав інший шлях: побудував для бога війни головний храм збройних сил, який навіть «соотєчєствєннікі» назвали «вратами до пекла». Там зібрано різні «сакральні» предмети, серед яких… кашкет і костюм Адольфа Гітлера. За даними BBC, московське капище Марса рясніє всілякими символами: діаметр основи головного купола – 19,45 метра, на честь 1945 року; висота дзвіниці 75 метрів, оскільки храм відкривали у 2020 році, на 75-річчя завершення Другої світової війни; висота малої бані – 14,18 метра, бо німецько-радянська війна тривала 1418 днів і ночей.

Тому-то для путіна такий значущий крейсер «Москва», який завдячуючи нашим доблесним ЗСУ нині вгруз у чорноморське дно. Ця «гордість російського флоту» символізувала силу, міць й… астрал для кремлівського фюрера. А ще, як стверджує журналіст Олександр Невзоров, на крейсері зберігалася християнська реліквія – частка Хреста Господнього. Кількаміліметровий шматочок дерева містився всередині металевого хреста XIX століття, а той зберігався у спеціальному ковчезі. путін, як і Гітлер, сліпо вірить, що християнські святині можуть захищати діяння диявола.

Диктатори змінюють світ, але не на краще, як їм здається. Вони швидко руйнують те, що визначає людську сутність. Мільйони людей страждають через патологічні амбіції одного правителя. Хоча для тиранів окремо взята людина нічого не значить, саме вона, окремо взята людина може позбавити їх влади і врятувати всіх.