Комісія державних нагород і геральдики у нинішньому вигляді, не тільки не потрібна, а й шкідлива… Про це на онлайн-брифінгу в Укрінформі  заявив директор виробничо-творчого об’єднання «Орден» Олександр Сопов. Захід для преси, власне, і приурочили 28-річній історії діяльності цього дорадчого органу при Президентові України,  покликаного виробляти єдиний підхід до розвитку нагородної та геральдичної справи. У який спосіб? Готувати проєкти нормативно-правових актів, висновки щодо порушених перед Главою держави клопотань про нагородження, узагальнювати практику нагороджень, провадити експертизу проєктів нагород.

Олександр Сопов, автор десяти знаків державних нагород при чотирьох президентах України, вважає, що комісія як єдина державна структура, що має дбати про вдосконаленням і розвиток нагородної системи, з цією функцією наразі не справляється. 15 травня минуло 5 років, відколи  призначено її чинний склад, який, запевняє експерт, нічого посутнього не зробив для розвитку цієї сфери.

За словами Олександра Сопова, історію Комісії державних нагород варто розділяти на два періоди: до 1996 року і після. Бо, на його думку, це два цілком різні періоди за результативністю її роботи. У перший склад цього органу який почав діяти ще при Президії Верховної Ради України, зібрали, стверджує пан Сопов, кращих спеціалістів з геральдики, фалеристики, історії… Відтак усього за два тижні після того, як перший Президент України взяв комісію під свій патронат, за підсумками проведеного закритого конкурсу затверджено першу нагороду державного рівня – Почесну відзнаку Президента України. Більше того –  оперативно налагодили її виробництво, документальне оформлення, і вже до Дня Незалежності перші нагороди знайшли своїх достойників.

Завдячуючи самовідданій і фаховій роботі тогочасного складу Комісії, на думку пана Сопова, в Україні з’явилися нагороди, які тоді покривали практично всі сфери життя: зірка та хрест «За мужність», орден Богдана Хмельницького, орден «Ярослава Мудрого». Держава, зауважує знавець вітчизняної фалеристики, мала змогу гідно відзначити героя, людину честі, відваги і праці. Відтак до кінця 1995 року, на думку  Олександра Сопова, було створено «ідеальну нагородну систему України».

–  А далі, – сумно констатує експерт, –закінчується «золоте століття» української фалеристики. Хвороба паралізувала її відтоді, як 1996 року почалося безсистемне управління в ручному режимі. На папері Комісія й надалі існувала, але нічого виразного не робила. Лише ганьбилася.

Фахівець, для прикладу, називає «ганебним» орден «За мужність» ІІІ ступеня, а медалі «За військову службу» та «За бездоганну службу», на його думку, виявилися фактично непотрібними. Є серйозні претензії до ордена Княгині Ольги. А найвища відзнака держави – орден «Герой України» фактично має два варіанти. І як результат: жоден нагородний знак, створений та введений з 1996 року, «не став надбанням фалеристики, а лише її черговим несмаком».

– Нагородна система України переживає занепад, – підсумовує Олександр Сопов. – Дійшло до того, що серед чинних Героїв України маємо зрадників Батьківщини… А все тому, що царину державних нагород було віддано на відкуп шахраям, і державні службовці, котрі працювали у цій системі, не зважали на головну її функцію – виховну. Її заступили гендлярство та марнославство. Так є досі. І це мусимо кардинально змінити.