Чули казочку про те, що українці і росіяни – братній єдинокровний народ?  Вкотре переконуюся: казки не мають нічого спільного з реальністю. Насправді ми зроду-віку не були братами. Ще царська Московія всіляко намагалася нас денаціоналізувати. Московити принижували, сквернили українців, офіційно називаючи «малоросами», а українську мову, яку заборонялося вживати майже в усіх сферах життя, – «малоросійскім нарєчієм велікорусского язика».

Далекого 1838 року Тарас Шевченко залишив українкам послання:

Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.

Сьогодні як ніколи розумію глибокий сенс цих рядків. Першого ж дня варварської путлерівської «спецоперації» вирішили з батьками негайно повідомити родичів з Росії про те, що тут у нас коїться. Тоді я ще й уявити не могла, що пісня «Владимир Путин – молодец» є життєвим кредом значної частини росіян. Після маминих слів відчаю «Росія напала на Україну, нас бомблять!» на тому боці почулося: «А чєго ж ви хатєлі? Кто 8 лєт Данбас бамбіл? Нацисти ведь. Путін всьо дєлаєт правільно». Мама вражено кинула слухавку.

…Світ вийшов на площі міст і селищ –  висловити щиру підтримку нашій державі, народові нашому у його справедливій боротьбі з рашистським нападником. «Ще не вмерла України» залунала на площах і стадіонах, у концертних залах і знаменитих театрах – у різних куточках планети. Ейфелева вежа Парижа засяяла синім і жовтим кольорами, а в Нью-Йорку відбувся численний заїзд автомобілістів з українською символікою. Парламент Великої Британії стоячи і кількахвилинними оваціями зустрічає виступ нашого Президента, у столицях Грузії, Чехії, у багатьох містах США і Канади тисячі протестувальників проти путінської кривавої авантюри запруднили вулиці середмість. На десятках тисяч плакатів в усіх усюдах Земної кулі кремлівського осатанілого фюрера зображують як клон Адольфа Гітлера.

А яка потужна гуманітарна підтримка України! Бачив би гетьман Богдан Хмельницький, як польський народ нині підтримує нас…

Тим часом росіяни вишиковувалися у величезні черги до IKEA, аби встигнути закупитися в останній день перед її закриттям. Гребли все, що бачили… Жінки навіть влаштували двобій чи то за каструлю, чи за сотейник. Невже їм кухонне начиння справді цінніше за життя своїх дітей, братів, батьків, які безславно і бездумно гинуть в Україні як ненависна орда, як «гарматне м’ясо» кремлівського параноїка?

На щастя, в Мордорі ще лишилися одиниці, які зважилися вийти на антивоєнні акції протесту. Що їх сподвигло до цього: свавілля, воєнні злочини «соотєчєствєнніков» на українській землі чи введені санкції і припинення діяльності в країні-окупанта «Netflix», «Coca-Cola» і багатьох інших міжнародних компаній? Риторичне запитання. Принаймні на масштабні протестні ації вони все ще неспроможні: їх менше, ніж омонівців.

Нинішня війна раз і назавше змила кров’ю навіть саме слово «братерство» у відносинах України й Московії. І показала світові: українці – великий народ великої країни. Ми стоїмо одне за одного горою, будь-які труднощі нас лише гуртують і гартують. Ми прагнемо миру для нас і майбутніх поколінь. А вони? А вони за якусь каструлю ладні ближнього свого на той світ відправити…