Від часу свого створення воно й було чорно-білим. Це перегодом екрани засвітилися різними барвами – наче реальний світ у всіх його відтінках. Але, схоже, не всім (окрім, звісно, глядачів) кольорове телебачення до вподоби. І воно час від часу знову стає чорно-білим. Ні, колір з екранів нікуди не зник, чорно-білим стає… зміст деяких телепрограм.

Ідеологія, саме той фермент, який здатний підмінювати кольори. Принаймні в головах людей. Старше покоління, яке жило в Радянському Союзі, добре пам’ятає: навіть масове виробництво вітчизняних кольорових телевізорів не зняло з екранів густу чорно-білу полуду: білий – це «однозначно щасливе життя в СРСР», чорний – «життя нещасних  в капіталістичному Заході, який «загниває»… Ця полярність була відображенням антагонізму в різних сферах: економіці, політиці, культурі. Покоління радянських людей були змушені жити в цих викривлених реаліях аж до початку 1990-х, коли «колос на глиняних ногах», який сповідував чорно-білу ідеологію, розвалився.

Перекиньмося в день сьогоднішній. Ми продукт отого самого розвалу, що призвів до тектонічних геополітичних змін: на мапі світу замість 15 республік СРСР з’явилися 15 суверенних держав. Їх визнало світове співтовариство. Україна – одна з них. Здавалося б, час чорно-білого канув у небуття: демократія, свобода слова, з’явилося безліч незалежних телерадіостанцій.  От тільки біда в тім, що більшість з тієї безлічі мовників створено олігархічними групами, які таким чином вирішили впливати на громадську думку, на долю всієї держави, проводячи політику, вигідну саме їхнім бізнес-інтересам. Це поспішили назвати телевізійним ринком. Насправді ж наяву телебазар, в найгіршому сенсі цього слова. Стандарти журналістики, прийнятні цивілізованим світом, на  олігархічних медіаканалах не діють. Там править бал вибір, воля, а то й забаганка чи примха «хазяїна», хлібодавця. І залежно від того, за якою політичною силою стоїть «хазяїн» (часто саме він і народжує та утримує ту силу), залежить – кого на цих каналах будуть подавати білим та пухнастим, а кого методично квецятимуть дьогтем. Суспільно значущі теми,  об’єктивність, неупередженість при цьому соромливо лишаються десь на обніжку, витіснені собачими боями у цій телевізійній партійно-олігархічній псарні.

Ці безконечні балаканини з вузьким колом обмежених «політологів», «соціологів», «експертів» бачимо щодня. У кожного телеканалу (групи підконтрольних телеканалів) ці співрозмовники, звісно ж, свої, доморощені, приручені, підгодовані. Несподіванок та одкровень від них годі й очікувати.

При всій розмаїтості української політики на ахметовському телеканалі «Україна»  практично не побачите представників правих сил, на «Прямому» ніколи не почуєте жодного кривого слова проти «Європейської солідарності», «Плюси» кадитимуть ладан пропрезидентській «монобільшості», на телеканалі «НАШ» вам розкажуть винятково про те, який красивий та розумний Мураєв. «Інтер» розхвалить  «Опозиційну платформу «За життя».  До того ж цей канал, який охоплює кожен куток України, вже два десятиліття безперешкодно провадить ідеологію «русского міра». І ллє протоки ностальгійних сліз за СРСР, тиражуючи всі «цінності» радянської імперії – у фільмах, концертах, телепрограмах російського ТБ. Вони досі виставляють в український ефір пропагандистський кіносовок з ненависними  «петлюровцамі» та «бандєровцамі». І це у час, коли ледь не щодня країну стрясає новина про наших воїнів, полеглих і скалічених, на фронті російсько-української війни.

Отак замкнутість телеканалів на смаки своїх засновників, партійне лизоблюдство нівелює журналістику, позбавляє її об’єктивності. З усіх нинішній українських телевізійних медіа  зразки об’єктивної журналістики  (стосовно політичних програм) можна ще спостерігати хіба що на телеканалі «4-й» та «24-й». Але їхня телеаудиторія надто обмежена.

«Чорнота» на олігархічних телеканалах  погустішала. Ніхто нині не береться об’єктивно змалювати, чим саме закінчиться це протистояння всіх з усіма. І чи закінчиться  взагалі. Одне незаперечне: олігархат знову сіє драконівські зерна суспільного розбрату. Кому це на руку, якщо ворог неприкрито стягує війська до кордонів з Україною?