Війна «окупувала» наше буття – вона на вулиці, у мешканнях, у транспорті і сховищах, у медіа, в думках і серцях. У час смертельної небезпеки і тяжких випробувань для України, коли щодень точаться кровопролитні бої, коли ЗСУ і тероборонівці самовіддано борються за кожну п’ядь української території, коли жертвують заради перемоги над ворогом особистою безпекою, здоров’ям, життям, декому з нас доводиться витримувати свій особистий запеклий бій – із самим собою. Тяжку битву, де палять нищительним вогнем не фосфорні бомби не ракети, а… сором.

До суті

Це одна з форм посттравматичного розладу, коли людина, що пережила екстремальну ситуацію, почувається винною за те, що вижила. Звісно, це поняття охоплює значно ширше коло життєвих ситуацій. Очевидно, вам уже доводилося чути від когось докори: «я роблю замало», «я маю бути на передовій», «я міг би бути там, а відсиджуюсь тут», «як мені може бути добре, коли у Маріуполі немає води»… Це і є симптоми «провини вцілілого». Для багатьох українців вони вже навіть стали хворобливими рецидивами.

«Провина вцілілого» ще має назву «синдром концентраційного табору». Авторство терміну належить нідерландському психіатрові Едді де Вінду. Сам він вижив у нацистському концтаборі «Аушвіц». І спостерігав за психічними реакціями інших вцілілих, які хворіли психічними розладами саме через те, що відчували сором за свій порятунок.

Коли та чому

«Провина вцілілого» може виникати внаслідок нещасного випадку, стихійного лиха, теракту, катастрофи. І, безумовно, внаслідок війни. 2020 року американська журналістка Чар Адамс оприлюднила публікацію, в якій поділилася з читачами відчуттям провини, через те що під час пандемії ковіду, мовляв, не захворіла. Траплялося таке і серед лікарів та працівників служб порятунку: вони публічно звинувачували себе в тому, що «зробили недостатньо».

Дуже часто відчуття хворобливої провини виникає у врятованого ціною життя рятівника чи якщо людина врятувалася, а близькі загинули чи лишились у біді. Нинішня війна збурила такі відчуття передусім у тих, хто евакуювався з «гарячих точок» чи у перші дні російської воєнної агресії виїхав закордон. Страждають і ті, хто був за межами України на початок війни і не зміг повернутися.

Основною причиною появи «провини вцілілого» деякі науковці вважають викривлене сприйняття власної ролі в кризовій ситуації. Дуже часто це самотаврування виною спершу виливається в агресію до ситуації чи конкретної людини (путіна, росії окупації тощо). Згодом агресія спрямовуються на себе, всередину себе.

Симптоми

Вони бувають психологічні та фізіологічні. Серед тих, що руйнують психіку – нав’язливі спогади та рефлексії пережитого, дратівливість, відчуття безпорадності, неконтрольованого страху, гніву, розлади сну, депресія, апатія, соціальна ізоляція.

З-поміж фізіологічних – нудота, біль у животі та головний біль. Дуже часто «провина вцілілого» викликає панічні атаки та розлади харчової поведінки.

Людина може підсвідомо заподіювати собі шкоду чи йти на ризик, щоб «покарати» себе.

Як бороти

Якщо помітили у себе чи близьких згадані психічні розлади, обов’язково зверніться до лікаря. Коли ж вас просто мучать нав’язливі думки, коли почуваєтеся безпорадним, коли вам здається, що робите замало, – фахівці рекомендують:

Найперше поясніть самому собі мотив

Навіщо ви виїхали? Це може бути страх за родину, дітей чи й власне життя – усе це нормальна реакція. Маєте зрозуміти, що жива та здорова людина принесе значно більше користі, що ще не втрачено шанс допомогти та зробити свій вклад у перемогу. Якщо ви виїхали з району активних бойових дій, затямте: цивільне населення лише заважає нашим захисникам.

Прийміть ситуацію

Це складно, проте не слід забувати: є речі, що від нас не залежать: і те, що почалася війна, і те, що ворожа ракета влучила у сусідній будинок… Занепалий дух, занепадницькі настрої лише погіршать становище – ваше та ваших близьких, а тому єдиний вихід – узяти себе в руки.

Знайдіть собі справу

Не всім воювати на передовій, хтось має бути і в тилу – забезпечувати життєдіяльність міст і сіл, підтримувати промисловість і сільське господарство, охороняти порядок, лікувати, вчити, волонтерити… Впевнені, що на полі бою від вас була б реальна користь? Знайдіть те, що справді вмієте, – там нині ваше поле бою.

Можна плести сітки, збирати кошти для ЗСУ, допомагати людям, шукати мешкання для переселенців готувати для них… Головне, волонтерити у межах власних сил – ви не можете допомогти «замало». Не варто доводити себе до виснаження, адже від вас більше користі, коли ви здорові.

Можна працювати в інформаційному полі – наприклад, поширювати у соцмережах, правду про події, розвінчувати фейки, допомагати збирати кошти. Можна долучитися до кібератак на ворога – і для цього навіть не обов’язково бути програмістом, безліч Інстаграм- та Телеграм-акаунтів навчать вас брати під приціл російські сайти та скаржитися на пропагандистські ресурси. Якщо ви «просунутий» користувач, відгукніться на заклик Мінцифри, увілліться в IT-армію України (також у Телеграмі). Якщо ж ви митець, то творіть – творчість підіймає бойовий дух! Ви ж також уже заслухали «до дірок» польську «J*baćPutina»?

Маєте можливість – обов’язково поверніться до вашої цивільної роботи і працюйте: економіка не має зупинятися. Там, де ви фахівець, від вас буде значно більше користі для країни.

Не варто забувати і про донати для ЗСУ – допомогти грішми не менш важливо, ніж руками.

Плануйте

Розплановуйте день – не скнійте без діла, не віддавайтесь апатії. Планування допомагає контролювати ситуацію, мотивує жити.

Не закривайтесь у собі

Спілкуйтеся з людьми, озвучуйте свої переживання, виходьте на вулицю та робіть мінімальні фізичні навантаження – не дозволяйте нав’язливим думкам ламати вас. Якщо є той, кому достатньо довіряєте, спробуйте обговорити з ним своє відчуття провини. Це допоможе проаналізувати причини та наслідки, «діагностувати травму». Але будьте уважні та обережні, озвучуйте свої страхи лише ментально стійкій людині. Бо якщо ваш співрозмовник теж травмований, він може неправильно їх сприйняти.

Допоможіть ближньому

Не варто перейматися бідою цілої країни, коли допомоги потребує ближній. Допоможіть іншим біженцям адаптуватися, заспокоюйте дітей та літніх людей, купіть продукти тому, хто не цього потребує, заберіть кота, якого мусили залишити господарі. Підтримуйте рідних та друзів – вони мають розуміти, що ви разом з ними і завжди готові допомогти.

Не буває маленьких справ, сьогодні кожен має бути на своєму місці. Згадаймо правило поведінки в пасажирському авіалайнері: в разі виникнення нештатної ситуації спершу маєте надягнути кисневу маску на себе, а потім на дитину. Тільки так: допоможете собі – зможете допомогти іншим.