Напевне, більшість людей знає, коли ставити апостроф, не каже «моя автобіографія», розрізняє поняття «проблема» й «дилема»… Завдяки британському серіалу «Шерлок» тепер додалося глядачів, які відрізняють соціопата від соціофоба (фанати точно зрозуміють). Але навряд, чи серед нас є людина, котра без легко і чітко вимовить найдовше, на тридцять літер, слово в українській мові: дихлордифенілтрихлорметилметан. На перший погляд, цей слововитвір не потрібен в повсякденному житті. Але ж інсектицид із такою страшною назвою використовується проти комарів, шкідників бавовнику, соєвих бобів, арахісу, попереджає епідемії тифу й малярії. Але до чого це?

Багато хто запевнить: знати це слово не потрібно, бо є відповідна абревіатура його назви – ДДТ, і широкий загал давно затямив її як дуст. А якщо треба, зверніться до спелчекера – ця система перевірки орфографії є в усіх сучасних телефонах. І багато хто переклав на неї відповідальність за свою грамотність.

Дуже популярна думка, що технології роблять нас на вигляд грамотнішими, а насправді – примітивнішими. Але це не так.  Раніше грамотність була ознакою певного статусу, навіть майнового стану. Ще у 20-ті роки минулого століття в УСРР налічувалося понад два мільйони неписьменних. Тоді владі довелося розпочати кампанію лікнепу – ліквідації неписьменності. Усіх масово вчили писати, читати, рахувати. Нині статистика каже, що лише один із п’яти дорослих у світі не відає грамоти. Проте проблема значно глибша. В сучасному світі важливо геть не те, скільки книжок ти прочитав, як справляєшся з логарифмічними рівняннями, чи можеш записати найдовше слово у мові. Якщо ти читаєш і пишеш, не розуміючи логічного змісту, або після отриманих 11 з алгебри не можеш порахувати свій бюджет на тиждень, це свідчить про твою функціональну безграмотність.

Ця проблема турбує західне суспільство ще з 80-х років минулого століття. Адже попри освіченість, нині обов’язкову, люди не стали розумнішими. Навпаки, гірше демонструють інтелект на практиці. Саме тому так важливо реформувати освіту, щоб зробити навчальний процес у школах та у вишах щонайбільше практико орієнтованим.

Україні бракує досліджень у галузі освіти. А від цього залежить майбутній темп розвитку нації. Згідно з дослідженнями програми міжнародної оцінки учнів (PISA), результати українських учнів нижчі за середні в країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) в усіх трьох досліджуваних галузях: читанні, математиці, природничих дисциплінах.

Але як? Неодноразово чуємо, що Україна входить у десятку країн, де найбільше людей з вищою освітою. Тут постає зустрічне питання: чи є освіта показником освіченості та й грамотності?

Якщо подивитися на рейтинги, що будуються за ефективністю системи чи індексу рівня освіти, то нашій країні далеко до першої десятки рейтингу.

У Global Index of Cognitive Skills and Educational Attainment (2016 р.) ми на 42-му місці. В United Nations Development Programme: Education Index (2018) – на 44-му.

Питання показника освіти на прикладі результатів ЗНО з української мови коментував Олександр Авраменко в інтерв’ю для видання Opinion. Пороговий бал минулого разу не подолала ще більша кількість випускників, ніж за рік до того. У цьому мовознавець звинуватив функціональну неграмотність, яка з його слів виникає через посилення інтернет-залежності. Метод боротьби Олександр Миколайович бачить непростий, навіть нереальний – вимкнути інтернет. А позаяк це неможливо, то вчитися співіснувати з проблемою.

Інтернет – це інструмент здобуття багатьох знань. І варто навчитись користуватися ним собі на користь. Нині щоб бути грамотним, недостатньо мати тільки базові шкільні знання. Треба вміти ґрунтовно мислити, обстоювати власну точку зору без агресії, а з допомогою аргументів. Це про саморозвиток та практичні навички, допомогу оточуючим у розвитку, вихованість та ставлення до світу.