Дощового дня 10 квітня до Київського університету імені Бориса Грінченка приїхало багато друзів. На події, пов’язані з іменем людини, яка дала цьому навчальному закладу життя, наповнене сучасного звучання.

Віктор Огнев’юк, ректор-творець Грінченкового університету, доктор філософських наук, професор, академік Національної академії педагогічних наук, заслужений працівник освіти України, повний кавалер ордена «За заслуги». Це він зібрав у свій день народження велелюддя тих, хто прийшли-приїхали щиро вшанувати його пам’ять, згадати добрим словом.

Здається, недавно ректор із сяйним вогником в очах відкривав сучасну мистецьку галерею у внутрішньому університетському дворику, ділився планами, мріяв про те, як після війни до аудиторій повернеться звичне, наповнене молодою енергією, життя.

А сьогодні освітянська спільнота знову відкрила цю галерею. Тепер названу іменем її натхненника. Прикметно, що першою виставкою галереї імені Віктора Огнев’юка став його ж таки фотовернісаж. Зібрання світлин, що красно свідчать: їхній творець не просто зорив на світ, він бачив його до сокровенного, до крапелини роси. Світ, який дихає волею, українські краєвиди, наповнені летом, квіти, сповнені очей… І той жах руйнації і поруги, який приніс Україні рашистський варвар. «Русскій мір» убійників і мародерів, од навали якого з автоматом у руках самовіддано боронив підступи до столиці боєць Територіальної оборони Віктор Огнев’юк.

Інша частина виставки знайомить із фотолітописом Віктора Олександровича – від сільського дитинства і до останку його земних днів. Народжений 10 квітня 1959 року в селі Вовчинець Козятинського району Вінницької області, він крок за кроком самотужки топтав стежину, доводячи собі й оточуючим: людина здатна зробити себе сама й досягти успіху.

Гармонійно сьогодні в галереї імені Віктора Огнев’юка звучала музика у виконанні струнного квінтету Національного академічного оркестру народних інструментів під орудою Віктора Гуцала, голови наглядової ради Грінченкового університету.

Остап Ковальчук, декан факультету образотворчого мистецтва й дизайну Грінченковового унверситету, дбайливо підготував експозицію, яка нагадувала двоє крил. На одному – рядки з улюбленої пісні ректора «Два кольори», на іншому – рядки його власного вірша, написаного незадовго до смерті:

Весняний ранок з присмаком зими,
Ранковий промінь зігріває пущу.
І, хоч мороз… Та подихом весни
Співоче птаство звеселяє душу…

… Саме такої пори, нині, з теплим весняним дощем Віктор Олександрович повернувся до свого навчального закладу, до своїх колег, до любих йому студентів. Світлим образом на меморіальній дошці роботи відомого скульптора Миколи Зноби, яку відкрили на будівлі університету.

«Жаль, що віднині наш ректор буде кожного ранку зустрічати всіх нас лишень у бронзі, – сказав на церемонії відкриття проректор Київського університету імені Бориса Грінченка Олександр Турунцев. – Але те, що він встиг зробити за своє життя, заслуговує найвищої людської вдячності, а цей красивий навчальний корпус – як справжня дитина Віктора Огнев’юка…».

Заступник Київського міського голови Володимир Бондаренко зазначив, що знав Віктора Олександровича з перших днів його призначення ректором і був свідком великої праці, яку той доклав до того, аби столичний виш став відомий в Україні та за її межами.

На відкритті меморіальної дошки зі словами вдячності до присутніх звернулася Любов Огнев’юк, вдова Віктора Олександровича. Відзначивши, що родина відчуває в усьому підтримку від університету… До слова, меморіальну дошку виготовили та встановили за благодійні кошти.

Того ж таки дня у Грінченковому університеті відбулися «Огнев’юківські читання». Виступали провідні науковці, освітяни. Читання мали назву «Освіта – сутність часу». Втім, через призму особистості Віктора Огнев’юка, у глибині душі звучала інша назва: «Освіта – сутність його життя».