У Білорусі президентські вибори. Схоже на оксюморон, бо 26 років поспіль тут голосували за «безальтернативного» кандидата від міста і села – «бацьку» усіх білорусів. Колишній голова колгоспу, що звик до «єдіноначалія» на ланах і фермах, поступово перебрав на себе владні повноваження в цілій європейській країні, ставши «цивілізованим» диктатором.

Утім чого не буває навіть у такій диктатурі… Нинішні змагання опозиції завершилися реєстрацією альтернативних висуванців – разом з Алєксандром Лукашенком у список внесли аж п’ятьох кандидатів. По країні прокотилася хвиля масових мітингів, головно на підтримку домогосподарки Інни Тіхановської, яка підхопила естафету від свого чоловіка, гомельського блогера, арештованого кандидата (!) в президенти. Тож 9 серпня опозиція сподівалася якщо не на перемогу, то на продовження боротьби у другому турі. Але голова колгоспу «Білорусь» вирішив, що досить «міндальнічать»…

Попередні підрахунки ЦВК гарантують абсолютну перемогу Алєксандру Лукашенку – тверді 80 відсотків. У Інни Тіхановської їх майже десять. Звичайно, дані ще уточнюватимуть, але істотно не змінять, упевнені головрахівники.

Виходить, білоруси не наїлися лукашенківської бульби? Якщо вірити незалежним замірам, рейтинг «бацьки», а його ще називають «вусатим тарганом», напередодні виборів упав до 3 %. Державні ж екзит-поли (інших у Білорусі бути не може!) після голосування видали «затверджену» цифру – 80% «за» Лукашенка. Звідки такі розбіжності? Чи справді перемога діючого президента Білорусі незаперечна?

По-перше, Мінськ, Гродно, Гомель, Брест, де проходили наймасовіші акції опозиції, а тепер тривають протести проти фальсифікації виборів, – ще не вся країна. По-друге, колгоспна глибинка вірна «батькові», тут найлегше залучити адмінресурс і сфальшувати результат. По-третє, Алєксандр Лукашенко забезпечив перемогу ще до старту. В Білорусі провели дочасне голосування, яке тривало з четвертого серпня. Незалежних спостерігачів, представників від інших кандидатів не допустили на виборчі дільниці. На кожну було виділено по три місця, і їх завчасно посіли «правильні» контролери. Тож на 9 серпня Лукашенко вже «зробив» своїх конкурентів! Дуже можливо, що ті білоруси, які того дня прийшли голосувати «проти» Лукашенка, вже раніше, руками членів виборчих дільниць, опустили бюлетені з позначками «за»…

Зрозуміло, опозиція опротестує перемогу старого-нового президента, гукатиме людей на вулиці, вдасться до радикальніших акцій. Перша ж ніч після виборів засвідчила, що незадоволених навіть більше, ніж тих, хто голосував за всіх опозиціонерів разом. У Мінську один із протестувальників загинув…

Звісно, і тут, як писанка до Великодня, готова кремлівська агентура, якою напхані усі державні органи, передовсім правоохоронні. Щоб на вулицях, майданах закрутили «танок із шаблями» політичні диверсанти, ті ж «вагнерівці» із російської приватної армії чи такі-інші «ввічливі чоловічки». Частину засланців показово затримали, але більшість, подейкують, ще «партизанить» білоруськими пущами в очікуванні наказу…

Очевидно, Владімір Путін за усталеною звичкою скористався об’єктивним невдоволенням Лукашенком, який для білорусів давно став дідом. Згадаймо, нинішній «кремлівський старець» сунув свого довгого носа до Чорногорії, Сербії, Сербської Країни, навіть до Франції, Великобританії і США, щоб «підправити» виборчі кампанії. А до України уже неприкрито посунув війська, геть безсоромно запустив загребущі кігтисті ручища…

Кремлю набридла перманентна незговірливість Мінська, його безкінечні вибрики і хвицання, час від часу врочисті заїзди «друга Алєксандра» в «російсько-білоруський союз» і такі ж регулярні розгнуздані скоки ізвідти. Росію бісять поступки, вона рветься ковтнути союзну державу, щоб раз і назавжди вирішити «братнє питання». Тим більше, що місцева опозиція не національна і не антиросійська. Чоловіка Інни Тіхановської Сєргя внесено до бази «Миротворця», а сама вона аж тужилася з відповіддю на питання «Чий Крим?» Пригадаймо перемогу «демократичної опозиції» у Вірменії. Єреван залишився вірним сателітом Москви, його міжнародна позиція, наприклад, в українських питаннях, надиктована з «рейхсміністерства Лаврова».

Свою партію політичного шантажу Алєксандр Лукашенко грає до кінця. Заявивши, що на допитах «вагнерівці» в усьому зізналися, що їх як «тітушок» готували впливати на перебіг виборів, білоруський президент спершу обговорив зі своїм українським колегою Володимиром Зеленським можливу видачу бойовиків, що воювали проти України на Донбасі. Але потім хвацько перепрягся в іншого воза. Мовляв, нехай наші генеральні прокурори з російським включно (!) обговорять правові підстави. Та й взагалі Україна має спершу довести провину «вагнерівців»… Старий метод «то задком, то передком», а проте він не раз виручав Лукашенка. Дивись, і цього разу Москва відступиться…

…Білоруський артільний човен поволі закручують нуртовища Березини. Найдовша річка Білорусі впадає у наш Дніпро, тож хвиля від кораблетрощі докотиться і до Києва. Якщо у Мінську вибухне Майдан, «бацька» спише його появу на провокацію України. Народні протести лише підштовхнуть його до повного «союзу» з «білокам’яною». Тільки б утриматися при владі. Навіть примарній. Білоруського кролика заганяють у пащу московського удава. І втекти йому у цій позиції, схоже, нікуди.