Дитинство багатьох людей нерозривно пов’язане з численними картинами найвідомішої у світі кіностудії «Дісней». Навіть для таких непосидючих дітей, як я, одним з найкращих моментів дня був перегляд улюбленої анімаційної стрічки «Мулан» 1998 року.

Довершена анімація, смішна комедія, захоплива атмосфера Давнього Китаю, а найголовніше – героїня, котра кардинально відрізнялася від решти діснеївських принцес. Насамперед, своєю вдачею, кмітливістю, фізичною силою та патріотизмом на тлі війни. Відтоді минуло понад 20 років, отже саме час зняти «лайф-екшен», а одночасно з цим поглузувати з нашого дитинства та ностальгії.

«Мулан» 2020 року у режисерській версії Нікі Каро – це «life action» фільм (себто з реальними акторами), перероблений оригінал мого дитинства. У головній ролі знялася китайська акторка Лю Іфей. Події відбуваються, як і в первісній стрічці, у Стародавньому Китаї, який стоїть на межі збройного конфлікту з Жужанським каганатом. Піднебесній загрожує армія кочівників на чолі з Борі Ханом. За кіносюжетом, Хуа Мулан, старша донька заслуженого воїна, маскується під чоловіка, щоб у час загального призову на військову службу посісти місце свого хворого батька.

На фільм позитивно відгукнулися переважно західні, неазійські критики: які високо оцінили екшн, костюми та гру, але критикували за сценарій та монтаж. Проте більшість глядачів, в основному фанати оригінальної картини та азіати, були обурені. Відтак на просторах новій кіноверсії дісталося по повній.

Ця стрічка таки реальніше висвітлює сторінки китайської історії, бо не з племенами гунів, як показано в первісній анімаційній версії, а саме з державним утворенням кочівників Борі Хана воював тодішній Китай. Спецефекти боїв та образу магічного фенікса, очікувані від «Діснею», приголомшують, створюють атмосферу, в яку хочеться поринути. Акторська гра досить переконлива. Проте ці здобутки не змогли врятувати кінострічку від касового провалу – фільм окупився лише на третину: 70 мільйонів доларів проти затрачених 200 мільйонів. І цьому, на жаль, є цілком зрозуміле пояснення.

У фільмі якнайкраще видно, наскільки сильно компанія страждає від браку нових ідей. Уже котрий рік «Дісней» фактично не творить нове оригінальне кіно, а силкується нажитися на ностальгії глядачів, годуючи їх переробленими сюжетами та старими історіями в новій обгортці.

В оновленій кіноверсії Мулан уже не та проста, хоча й цілеспрямована дівчина, яка розвиває свої здібності на рівні з чоловіками, яка страждає від важкого життя в армії, яка, програючи і перемагаючи, давала зрозуміти маленьким дівчаткам: «Ти зможеш досягти вимріяного, але маєш працювати і не боятися на своєму шляху поразок і труднощів. Новітня Мулан має суперсилу від народження, так зване «ці», а отже розвиватися їй як персонажу більше нікуди. Це варіант героїні не для наслідування. Вона вже і так сильніша та вправніша од решти.

В новітній кіноверсії зникло чимало персонажів: Дракон Муша, Коник-цвіркун, армійські друзі Мулан… Творці поснюють що ці герої начебто «образливі для китайського глядача». Натомість їх замінили «прісними» другорядними персонажами, що ніяк не впливають на сюжет і не запам’ятовуються. А ще відьмою-антагоністкою, хоча такого європейського поняття як «відьма» в Китаї просто не існує. Виходить, зневажати персоналії китайської міфології можна – це не ображає китайського глядача?

Є ще одна прикрість од цієї стрічки. Можливо, найбільша, хоча прямо нібито не пов’язана з фільмом. «Мулан» знімали в Китаї, на території концентраційного табору для уйгурів – мусульманського корінного населення на заході країни, етноцид та асиміляцію яких комуністична влада Китаю проводить вже понад пів століття. «Дісней», чудово знаючи про це, все одно вирішив подякувати урядові за таку «прекрасну» знімальну «локацію». Що це як не дворушність: пропагувати фільмом високі морально-людські цінності і при цьому зневажати їх, творячи його?

Може й тому стрічку дивитися важко: все яскраве, барвисте, але штучне та бездушне. Тобі невесело, бо фільм позбавлено навіть елементів гумору, розради, які несли б життєве, людське у важкій атмосфері війни. Українцям цю картину особливо важко дивитися, адже є певна романтизація збройних конфліктів, а натяки на те, що агресори не такі вже й погані, «вони такі ж як ти», викликають лише лютий спротив. Відчувається також нав’язування чогось, проте важко сказати чого, радше китайського націоналізму. «Досвідченому» глядачеві цей фільм варто переглянути лише для того, що порівняти з оригіналом. І пересвідчитися: копія є копія.