Україна в очікуванні. Світ в очікуванні. Всі чекають на український наступ/контрнаступ (кому що більше до вподоби), але суть від того не змінюється: маємо погнати ворога з української землі. Як стверджують оптимісти, за межі кордонів 1991 року. Все здається очевидним, зрозумілим і справедливим.

Аналітики й прогнозисти різних мастей передбачали наступ нашої армії ще навесні чи на початку літа. Нетерпіння щодо ймовірного масштабного прориву укріплень росіян проявляють всі наші союзники, які підсобили чималим арсеналом, переважно оборонним. Та очевидним (навіть для неосвічених у військовій науці) є те, що без достатньої кількості наступальної зброї, передовсім далекобійних ракет та літаків, успіху досягти буде важко. А коли і вдасться прорвати фронт, ціна прориву може бути надто високою.

Українські командири бережуть своїх солдатів. Це значуща складова тактики наступу. Він відбувається по всій протяжності лінії зіткнення, поступовий, планомірний, впевнений. Та головний, багатообіцяючий удар має відбутися тоді, коли, повторюся, заговорить зброя наступу.

Нещодавно американський сенатор-республіканець Джим Ріш в інтерв’ю «Голосу Америки» вселив надію, що Україна все ж таки отримає далекобійні ракети ATACMS: «Думаю, що така можливість досить висока. Із самого початку я казав: надайте Україні усе, що стріляє, допоки це не ядерна зброя. Будь-яка інша зброя, яка у нас є, повинна бути доступна українцям. Чи то винищувачі F-16, чи ракети ATACMS – усе, що ми маємо». Сенетор додав, що американські законодавці продовжують тиснути на адміністрацію президента США Джо Байдена. І запевнив, що «там уже активізувалися».

Як відомо, раніше комітет із закордонних справ Палати представників США підтримав двопартійну резолюцію із закликом до адміністрації Байдена негайно надати Україні ракети ATACMS.

Щодо літаків F-16 ситуація на вигляд іще дивніша. В американському бюджеті допомоги Україні 2022 року вже було закладено кошти на навчання наших пілотів. На початку нинішнього року Володимир Зеленський здійснив дипломатичне турне Європою, щоб переконати наших союзників прискорити допомогу «пташками». Командування ЗСУ наполягає, що літаки F-16 є найефективнішими для наступу.

Справа зрушилася з мертвої точки, коли Британія та низка європейських країн створили «коаліцію винищувачів». Але дискусії про можливе надання ЗСУ бойових літаків тривають досі, хоча про бажання навчати українських пілотів ще в травні заявили президент Франції Емманюель Макрон та прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте. Рішучу й визначальну позицію перейти від слів до справи зайняла Велика Британія, яка заявила про готовність навчати пілотів майже на всіх типах бойових літаків, що використовуються у країнах-членах НАТО.

Американські багатофункціональні винищувачі F-16 здатні усунути найсуттєвіші нині прогалини оборони українського неба: вони ефективні проти крилатих ракет і дронів, російської авіації, наземних і надводних військових цілей росіян. Вони можуть «бачити» набагато далі і вражають ворога зі стовідсотковою ефективністю. Завдавати удари високоточною зброєю по ворожих логістичних центрах в тилу, звідки йде постачання окупантів пально-мастильними матеріалами і боєприпасами. З їхньої допомоги можна ефективно і, що головне, на великих відстанях працювати як по повітряних, так і по наземних цілях, зберігаючи життя тисячам українських воїнів.

До аргументів західних скептиків, які все ще побоюються передавати нам літаки, додалося й те, що сучасні винищувачі, мовляв, потребують складної аеродромної інфраструктури. Але, погодьтеся, за бажання і цю проблему можна зняти, як це вже було не раз. Схоже, причина криється в чомусь іншому. Хтось на заході досі боїться блискавичної перемоги української армії над ординською, аби, як вони кажуть, «не спровокувати маразматичного російського ведмедя» на некеровані крайнощі. Але ж до крайнощів росіяни вже вдалися. Тому оскаженілого варвара просто треба громити й знищувати, аби в Європі нарешті настав жаданий мир.

Для перемоги над лютим ворогом світової демократії Україні потрібно надати все! Це не наші забаганки, це веління часу. І, коли хочете, голос колективного інстинкту самозбереження. Політична кліка, яка штовхає свій народ до гарбання чужих територій, має канути в історичну прірву. Бо, як іронічно висловився мудрий американський політик: «Ветеранів Третьої світової не буде».