Гадина агресивна. Гадина піднімає голову. Це можемо спостерігати саме тепер, коли, росія то там, то сям знаходить собі не тільки союзників, а й послідовників. Останні страшніші. Адже в разі безкарності, зло неодмінно породжує інше зло. І не одне.

Гляньмо правді в очі: попри зусилля цивілізованого Західного світу, йому так і не вдалося «переконати» безумців у кремлі, що їхня затія з нападом на суверенну Україну марна, що поведінка, яка суперечить міжнародним нормам і правилам, неприпустима. Чому не вдалося? Питання інше. Воно потребує окремого ґрунтовного аналізу.

Ми ж констатуємо факт: два роки після оголошених Заходом санкцій проти агресивного монстра, два роки відчайдушної боротьби ЗСУ проти переважаючого в озброєнні та живій силі противника на середньо-статистичного росіянця майже не вплинули. Це означає, що ворог зумів пристосуватися до війни. А отже, йому таку можливість дали: потужна протидія, яку міг здійснити Захід на початку широкомасштабного вторгнення, забезпечивши українського воїна сучасною зброєю, без будь яких обмежень, докорінно змінила б ситуацію на фронті. Цілком можливо, досі вже й фронту не було б.

Вже і тепер, на наших очах на фронтах України відстоюють принципові цінності демократії, що їх ті ж таки демократичні країни досі не можуть захистити. І чим довшим буде це зволікання й відтягування вирішальної битви на українському полі бою – тим небезпечніше завтра нас усіх чекає.

Провокації на Близькому Сході, агресивні напади єменських бойовиків, обстріл Іраном території Іраку… Так поширюється рашистський «розкиданий вогонь».

Нині історичний шанс для демократичного світу – довести свою спроможність не лишень в організації заможного життя своїм громадянам, але й у захисті цього життя.

«На жаль, – пише на своїй фейсбук-сторінці український публіцист Михайло Сидоржевський, – за результатами демократичних виборів владу в країнах демократії ОТРИМУЮТЬ або слабкі лідери (як консенсус еліт, зацікавлених у «стабільності»), або лідери-популісти (як «консенсус натовпу», який прагне змін). Разом з тим, в авторитарних і тоталітарних режимах владу БЕРУТЬ найсильніші, найагресивніші хижаки. Щоб вижити в серпентарії, вони мусять постійно харчуватися кров’ю. Зараз вони дозріли до того, щоб «перевернути стіл» цивілізації».

Точніше нинішню ситуацію не охарактеризуєш. «Лакмусовим папірцем» цього протистояння виступають США, де «трампісти», схоже, вже не задовольняються лишень вимогами «мексиканського кордону», вони, аби повалити суперника на виборах, готові поставити на карту геополітичний програш своєї країни в світі, намагаючись ізолювати її від боротьби з дияволом.

Якщо ближчим часом Україні з тих чи інших причин буде відмовлено в заявленій адміністрацією Байдена фінансовій допомозі, лавина зла пошириться не лишень на кордони України, а й по всій планеті. Адже ті, хто ігнорує міжнародне право, відчують, що чинити «бєспрєдєл», як це коїть росія, можна. І за це не буде боляче.

США, які багато років тримають першість за мірилами демократії, здадуть не лишень своїх партнерів – здадуть свій народ. Втім, повертати на дорогу правди все одно доведеться. Але якою ціною? Непевність дій «головного світового демократа» може призвести до розколу в демократичному пулі країн, коли вони почнуть поодинці захищатися, заграючи з агресором. Поки що це одверто демонструє прем’єр Угорщини Орбан, дещо обережніше – новоспечений словацький лідер. А де гарантія, що «мишей», охочих до метушні з росіянським «котом», не побільшає? Таке враження, що історію Другої світової війни із «загравання з Гітлером» вже забули?

На завершення наведу жорстку фінальну думку Михайла Сидоржевського, до якої мені точно нічого додати: «Дуже глибока стурбованість» і намагання будь-що уникнути «ескалації» з боку демократичного Заходу нагадує поведінку «ботана», який у темній підворітні стикнувся лоб у лоб з бандюгою».