Події серпня, надто останніх днів літа, спресувалися, наче солома, тюкована сучасними «джондірами», що несподівано з’явилися колись на колгоспній ниві. А в тій коров’ячій жуйці – й осот, пересипаний половою, і перша цвіль на золотистих стеблах…

Президентський марш на День Незалежності, виступ Володимира Зеленського, його мова про сусіда, що украв українських дітей, і хода тисяч ветеранів, які билися з жорстоким російським агресором, відбиваючи украдене. І кожен з нас по-своєму перевіював почуте і побачене, шукаючи зерна.

А ще вмовляння президента Франції Мануеля Макрона особисто Владіміра Путіна, щоб той повернувся у клуб світових лідерів. Бо, мовляв,  Росія – то Європа. (А Україна вже ні?). У відповідь російський  диктатор спогорда пхикнув зело демократичному французькому месьє: «Очень нада!» А потім умовляння вже американського президента Дональда Трампа колег по «сімці» повернути за їхній стіл Путіна. Так, ніби його російський друзяка уже повернув нагло вкрадений Крим.

І на додачу – заява про призупинення військової допомоги США українцям…

Ми повели себе так, наче ота вся міжнародна вимолоть України не стосується, наче вона заскиртована  не під нашими дверима. Ми й самі стали вивершувати стіжки посеред  хати. А найбільшу копицю поклали у Верховній Раді 29 серпня, у перший день роботи нового парламенту. За північ перша сесія і завершила свою роботу.

Почин у роботі нових депутатів видався доволі плідним. Сформували новий уряд, переважно з младореформаторів. Ухвалили в першому читанні десятки законів, різних рішень і доручень. Із швидкістю два голосування за одну хвилину! А на черзі ще десятки і сотні, внесених Президентом як невідкладні! «Впєрьод» і «дайош!»

А на ранок, коли отямилися від переможної ейфорії, роздивилися: та ухвалили ж не закони, навіть не назви, а лише… цифри: проекти №№1010, 1025, 1030, 1031! Ніхто з депутатів текстів у вічі не бачив. Жоден парламентський комітет, як передбачено Регламентом Верховної Ради, що, відомо, має силу закону, не готував ті законопроекти до розгляду у сесійній залі! Така собі гра в наперстки: підіймаєш ковпачок, а там порожньо.

Натомість чуємо: а от «ваш»  Парубій скільки разів порушував Регламент? Та через те й прибрали «нашого-вашого», щоб сеї вакханалії більше не було. Ще два скликання тому «Свобода», йдучи до парламенту, обіцяла подолати «кнопкодавство». І таки подолала, навіть своєю невеликою депутатською фракцією!  То що ж заважає «слугам народу» працювати за законом, за процедурою, адже їх у залі переважна більшість? Біда, коли законодавча «перемога» завтра обернеться пшиком – Конституційний Суд може внести «свої» правки у депутатський «законоблуд». Якщо, звісно, встигне, бо і його на черговій сесії можуть запросто «оптимізувати»…

У Верховній Раді працюють, забуваючи про Закон. В новому уряді загубили першого віце-прем’єра, хоч така посада передбачена Конституцією. Але найперше забули про свої  обіцянки. Ось як пояснює новий очільник уряду Олексій Гончарук, чому  залишився старий  міністр внутрішніх справ: «Я вважаю, що Аваков зробив багато хорошого для країни в певний період часу. Водночас є багато підстав вважати, що він великий бізнесмен, який має певні свої інтереси». Що ж як не корупція,  не горезвісне «кришування», ховається під  невинними «певними інтересами»? Кажуть, у схожому випадку американський президент Рузвельт сказав про нікарагуанського колегу-диктатора: «Сомоса, звичайно, сучий син, але він – наш сучий син». Хоч і цинічно, але відверто, без словесної січки, яку рясно жбурляють виборцям межи очі.

На одній із телепередач колишній президент Леонід Кравчук саркастично згадував про парламент радянської епохи. Мовляв, голосували тоді, як у колгоспі, тремтіли перед начальством…

Нинішні депутати – розкуті, незалежні… Але ж теж голосують, звиняйте, по-колгоспному. І перед «уполномоченим із ЦК» згинаються у дугу. «Зараз перерва», –  оголошує у минулому молодий «регіонал», та й зараз ще не старий новообраний голова парламенту. «Яка перерва? Працювати!»,  – лунає з президентської ложі не вельми дипломатичний докір «самого». І депутати замолотили. Запрацювали без обговорення…

Тут не говорити треба, а скиртувати, щоб аж піт з лоба. Виступаючи перед депутатами, Президент найперше чи то пригрозив, чи то благословив: «Даю один рік… Я вже знаю, що розпускати Верховну Раду не так страшно».

Ось так непомітно, без жодних законодавчих змін  ми, схоже,  стали не парламентсько-президентською, а президентсько-парламентської країною. До такого оксамитового «перевороту» навіть геніальні портнови-лукаші  свого тодішнього хазяїна не напоумили.  А на черзі ще анонсовані численні зміни до Конституції, переписування Регламенту. Чи не під автаркію, знайому до кольок, у сусідів запозичену?

Але крім полови й остюків, бур`яну  і цвілі, виявився у тій парламентській копиці величезний навильник перепрілої торішньої соломи. Хтось з апарату Верховної Ради  ляпнув у соціальній мережі про обмін наших полонених військових моряків і політичних кремлівських бранців. Новообраний Генеральний прокурор Руслан Рябошапка, як офіційна особа, підтвердив: «Обмін здійснюється».

З ночі в аеропорту чергують журналісти, на ранок сюди з’їхалися з надією стривожені батьки. А то всього-на-всього невідомий сусід легеньким порухом збив з наших пиху. Замість бранців із Москви повернувся кум Путіна і за сумісництвом голова політради партії «Опозиційна платформа – За життя», народний депутат Віктор Медведчук. І пообіцяв приблизно таке: «Повернемо. Коли буде треба, тоді й повернемо». Це щоб не забували, що в нашій хаті лишається «смотрящій», якому теж дозволено вилами у соломі копирсатися.