Моє дитинство можна назвати модним, трохи неформальним словом «прикольне». На це впливала низка факторів. Найперше – тоді трава здавалася зеленішою, а повітря свіжішим. А ще – пісні Скрябіна в старенькій синій «Таврії».

Людський мозок – річ дивна й звивиста, а тому в його прогалинах спогадами нашаровуються змертвілі почуття. Спогади, коли тато «качав» на флешку пісні Андрія Кузьменка, які потім супроводжували наші маленькі й великі подорожі. Коли лаявся на інших водіїв під «Море (Най цілий світ пропаде)». Коли вся сімʼя гуртом одягалася в спортивні костюми «Adidas», за які тепер поціновувачі вінтажного одягу готові скоїти злочини різного характеру, і ми разом їхали в ліс по гриби. Коли татові щастило завести машину в найморозніші дні січня й повезти мене до школи. Вже й не пригадаю, куди безслідно зник цифровий носій моєї ностальгії, але точно знаю, що він перетворився на трофей мого дитинства.

Підтвердження моїх подорожей «під Скрябіна»

Якщо очікуєте на професійну критику творчості Андрія, то краще затуліть вуха або заплющте очі, бо її не буде, принаймні поки що. Тут пізнаєте свіжу й нетривіальну сповідь про Кузьму крізь мою перспективу.

Скрябін став голосом тої містичної пʼятисантиметрової штуковини, тобто флешки. Його пісні вже тоді резонували мені, першокласниці, життя якої обмежувалося літерами з «Букварику» і бутербродами з чаєм щоранку. «Танець пінгвіна» якось особливо відгукнувся десь у глибині мого дитячого розуму. Чи то пінгвінів я любила, чи асоціації з сонцем – досі невідомо. До речі, це одна з пісень раннього Скрябіна, творчість якого знаменується періодом «андеграунду і бідності». На той час музична формула гурту формувалася під впливом «Depeche Mode», «The Cure» та берлінського техно. Ось тому їхнє звучання набуло відтінків електронного стилю, що називається «новою романтикою». Розумію, важко уявити семирічну дитину, яка слухає пост-панк і техно в українському обрамленні.

Назва пісні «Танець пінгвіна»; джерело: медіа «Слух»

Певно, мене малу, сильно зачепила вокальна подача Кузьми з вдумливими текстами, бо вони були написані побутовою українською мовою. «Скажи то всьо і не питай», «А татко хорий, а ми чекаєм, заки скінчиться день», «Двоє гарних крил, і мені вже ніц не треба» – це рядки з раннього «Скрябіна», від яких віє особливим теплом. Творчість гурту офіційно бере початок з пісні, відеокліпу та альбому «Чуєш біль» у 1989 році, а закінчується 2001-м, коли вийшов диск «Стриптиз». Таких термінів я тоді ще не розуміла, але дитяча підсвідомість тишком підказувала, що це точно з тої категорії слів, які не можна говорити вголос при дорослих.

«Казки» – найповніший і найдовший альбом старого складу гурту, де раніше написані пісні в переосмисленому звучанні зустрічаються із новонаписаними. Це різнобічна за настроєм робота: темні й холодні пісні про смерть і потойбічний світ впереміш з іронічними мотивами в стилі постпанк-гурту «Joy Division». Звідтам я і почула пісню «Цукор», яку слухаю дотепер.

Далі знову «Танець пінгвіна», альбом «Хробак» і «Технофайт». Тоді я не розумілася на цьому, а зараз вбачаю величезну екзистенційну боротьбу Кузьми у пору ранньої творчості. Кожна назва, слово, підтекст віддзеркалюють внутрішні сумʼяття Андрія, його бунт і невимушеність. Ось тому мене досі тягне до його творів. Ось тому досі поділяю його життєву простоту.

Ранній «Скрябін»; джерело: медіа «Слух»

Не хочу зачіпати політичні погляди Кузьми, його стосунки або інші надскладні процеси, що трапилися на його шляху. Він ніби той самий хіпстерський добрий дядько за маминою лінією, який своєю дивакуватістю вчить бачити світ кольорами веселки. Тепер для мене прослуховування його пісень – це акт милосердя перед собою, інтимна хвилинка зближення зі своїми думками. Чуєте? Це тато знову увімкнув Скрябіна в машині. Уже час іти. Щемко й трепетно на душі. Повітря якесь неймовірно інакше. Чистіше. І світ здається кольоровішим.