«Фотограф зіштовхується з невідворотною
правдою життя, і так буде завжди».
Рагху РАЙ

Фотографія – надскладне мистецтво. Фотографія для першої шпальти – ще складніше. Бо це щасливий дар, великий труд і пильне око справжнього митця – вхопити й увічнити такий кадр, щоб виразно підкреслити, зробити видимою думку, яку журналіст вклав у свій матеріал. Удихнути життя в непорушні рядки. Привернути погляд читача, окрилити його уяву.

Організатори ХХ Міжнародної фотовиставки газети «День», що відбулася у столичному «Українському домі», схоже, цілком досягли свого: розкрили для допитливих відвідувачів тайнописи репортажного фотомистецтва. Дібрані в одну галерею знімки створюють своєрідне мозаїчне панно, на якому всесторонньо, розмаїто і зримо – реальне буття України. Вони нагадують про речі, які не варто забувати, спалахують світлими моментами життя звичайних людей, фіксують деталі, які з кожним роком помічаємо все менше, оповідають жваві, часом кумедні історії: союз талановитої світлини й дотепної текстівки здатен викликати шквал емоцій. А технічно досконалі, високохудожні фотознімки, які демонструють справжні висоти сучасних технологій, перехоплять дихання навіть у незворушних.

Були там і фотографії, повз які важко пройти, невинно опустивши очі. Вони мимоволі приковують ваш погляд, обпікають до глибин душі. Фотосвідки нашої «близькосхідної» війни.

Про війни списано гори томів. Відколи людство явило письмена. Не одне тисячоліття цивілізації минуло, а й досі ламають списи непримиренні «голуби» та «яструби». Одні – і їх переважна більшість – свідомі того, що війна – варварський архаїзм, якому точно немає місця у ХХІ столітті. Але ні-ні, а десь та озветься одержимий виправдати бійню – як «незворотність агресивної геополітики», переділу світового впливу, і навіть як вимушений спосіб контролю популяції людей на планеті. Так чи інакше, а заперечувати очевидне, що війна приносить страждання невинним людям і цілим народам, – вершина безглуздя і цинізму. Втім, як це не парадоксально, але війна, оголюючи правду і життєвий нерв, загострюючи людські стосунки, стає для фотомитця родючою нивою справді унікальних творів.

Друг пізнається в біді. Психологи стверджують, що лише у час найбільшого нервового напруження, реальної небезпеки людина скидає напускну маску, стає справдешньою, такою як є. Горе, біль, відчуття небезпеки, одержимість, гра зі смертю розкривають людей із середини, являють непідробні емоції. Сюжети для фото-історій. Удачі та падіння, надія і поневіряння, любов і страждання, життя та смерть… Фотожурналісти документують дійсність із плоті і крові, без постановок та бутафорної мішури.

Може, тому ці щирі фотосвідчення і на цій виставці так різко вирізнялися, під спільним дахом експозиційного різнотем’я. Здавалося б аж стогнали по сусідству з безтурботними, радісними, кумедними фотосюжетами, «де мир і тишина». Вони, немов ті кісточки у кавуні, не давали забути про те, що не все у нас таке солодке та приємне… Не давали насолодитися сповна.