«Зараз я не бачу такої від суспільства великої потреби у високому мистецтві,.. нема глядача вихованого, немає і вихованих артистів, одне поєднується з другим».

Анатолій Солов’яненко.

Легендарний український оперний співак, чий голос зачаровує, мимоволі переносить слухача у насичений чарівними звуками світ казки чи історичного дійства, багатство і широчінь якого втілює співом він, Анатолій Солов’яненко.

Після перегляду фільму «Анатолій Солов`яненко. На сцені і поза сценою», після спілкування з його творчинею Жанною Бебешко, прокидається і нуртує справжній рій думок. Але передусім стрічка посилює тривогу за майбутнє вітчизняної оперної сцени.

Маю відчуття, що наша опера втрачає свій одвічний мистецький блиск. Сучасна молодь у своїй масі ігнорує цей жанр, і на те є якщо не причини, то виправдання. Оперний спектакль тривалий у часі та й, дорожчий за інші масові видовища і розваги (телебачення, інтернет, кіно тощо). Сучасна музика динамічна, вона розвивається, залучаючи новітні технології і народжуючи унікальні поєднання жанрів. На цьому тлі опера багатьом видається застарілою, віджилою…

І все було би бодай на вид логічно, якби отих «багатьох» цікавили інші видовища: драматичний театр, концерти, кінематограф… Але для них часто-густо немає геть важливішого за бухло та п’яну розпусту.

Їх у певному сенсі можна зрозуміти: так виховали, без родинних походів до драмтеатру чи на оперну або балетну виставу. Ніхто з дорослих не показував дитині своїм прикладом, як можна заповнювати відпочинок захопливим мистецьким видовищем, істинною красою – без пляшки пива в руці та цигарки в зубах. Зрештою, не пояснювали їй, що таке культура і чому вона так важлива.

Напевне, Анатолій Солов’яненко погодився б зі мною, адже у цьому фільмі-сповіді він саме це прагне донести… Дуже ненав’язливо, делікатно, м’яко… Інтелігент найвищої проби. Таких тепер, схоже, залишилася, як писав Василь Стус, «малесенька шопта лише для молитов і сподівання». Навіть тоді, коли народжувався цей фільм, оперне мистецтво в Україні пригасало, про що з болем зізнається у фільмі Анатолій Солов’яненко. То що вже казати про нашу сьогочасну оперну сцену?

Безумовно, вкрай необхідно пояснювати моїм одноліткам і молодшим, чому театр – це неповторно красивий світ, де випростуєшся духом і лікуєш душу. Маємо мінімізувати відсоток бидла, а натомість ставати культурними людьми. Кортить алкоголю? Почастуйся бокалом вина в театральному буфеті, в антракті між виставою. Нудишся без курива? Покури замість дешевих контрабандних сигарет хорошу сигару. Хочеш сексу? Поведи дівчину у театр, а не за гаражі, пригости її бокалом вина, проведіть гарно вечір…

І житиме вашою любов’ю драматичний театр, і розквітатимуть на ваших захоплений очах опера, балет, кінематограф… Бо від підтримки щирих шанувальників мистецтва надихаються артисти. Від вихованого, інтелігентного глядача. Повторю великого Солов’яненка: «Одне поєднується з другим».