У Грузії на вулицях міст майорять українські прапори. Гордий народ Сакартвело демонструє щиру підтримку України. І не лише на відстані. Славетний «Грузинський легіон» отримав у нас офіційне визнання ще 2016 року. Фактично це був перший іноземний військовий підрозділ у складі ЗСУ. Проукраїнські настрої грузин засвідчив Національний демократичний інститут США (NDI) – результатами соціального опитування: 54% ​​громадян Грузії покладають відповідальність за війну в Україні на росію.

А тепер про той парадокс, який точно зарубцюється в історії українсько-грузинських міждержавних відносин. Суть його у тому, що з початку повномасштабної російської війни проти України влада Грузії зайняла неоднозначну позицію, уникаючи різких дій і заяв щодо росії. Так, грузинський уряд засудив її вторгнення в Україну, визнання нею так званих Донецької та Луганської народних республік та відмовився визнати ймовірні референдуми, проведені на незаконно окупованих територіях. Республіка Грузія проголосувала за всі чотири проукраїнські резолюції, представлені на розгляд Генеральної Асамблеї ООН у 2014 та 2022 роках. Виділила близько дванадцяти мільйонів доларів гуманітарної допомоги Україні, надіслала нам двадцять п’ять генераторів загальною вартістю понад 560 тисяч доларів.

А водночас грузинська влада відмовилася вводити економічні санкції проти росії, мотивуючи це необхідністю «захистити свої національні інтереси» і навіть відновила авіасполучення з країною-агресором. Не допускає використовувати свою територію для обходу росією обмежувальних заходів, проте й не запроваджує віз для росіян, які масово приїхали до Грузії після того, як в їхньому «отєчєствє» оголосили мобілізацію.

Ба більше: прем’єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі заявив, що грузинів, які брали участь у війні на боці Україні, потрібно позбавити грузинського громадянства. По суті озвучивши директиву кремля, щоб перешкодити поповненню в «Грузинський легіон».

Відмовила нам влада Грузії і у військовій допомозі. Зокрема передати зенітно-ракетні комплекси «Бук», отримані перед війною 2008 року. Міністерство оборони країни заявило, що система ППО була придбана за конфіденційною угодою, а не безкоштовно. Україна, звісно, розраховувала на таку допомогу, адже Грузія теж натерпілася від російського агресора.

Явно проросійська позиція влади вкрай обурила грузинське суспільство, масові протести 2023 та 2024 років вивели на вулиці сотні тисяч грузинів. Оливи до цього вогню масових протестів додали грузинські законодавці, ухваливши закон «Про прозорість іноземного впливу», який фактично мавпує сумнозвісний закон російської держдуми про «іноагентів».

Громадська організація EPRC, директоркою якої є Ніно Євгенідзе, підписала заяву про те, що не збираються підкорятися російському законодавству. І зроблять все, щоб мирно дійти до виборів, демократичним мирним шляхом змінити владу і позбутися втручання путіна в їхню країну.

15 липня 2024 року стало відомо, що грузинська президентка Саломе Зурабішвілі звернулася до Конституційного суду з позовом про призупинення та остаточне скасування цього закону.

Нинішня глава грузинської держави декларує прихильну політику щодо України, критикуючи діяльність свого парламенту, засуджуючи російську агресію та висловлюючи свою вдячність Збройним силам України. Втім, ці заяви у парламентській республіці залишаються деклараціями.

Попри все Грузія прийняла близько 26 тисяч біженців з України. Як повідомляє Міністерство охорони здоров’я країни, щонайменше п’ятистам українських сімей надають допомогу для орендної плати – трохи більше 100 доларів на місяць. Крім того, щомісяця понад 1000 наших біженців отримують соціальні послуги.

З початку повномасштабної російської війни проти України я мала змогу тричі відвідати Грузію. Спілкувалася з грузинами. Багато їх вважає українців спорідненими душами, друзями у нещасті, яким є росія.

А водночас, згідно з опитуванням організації «Міжнародний республіканський інститут», 33% громадян Грузії повністю підтримують діалог із росією, хоча стільки ж категорично проти цього. Ще 24% – «швидше підтримують» і 7% «швидше не підтримують» його. Не визначилося 5% респондентів. Зазначається, що прихильників такого діалогу більше у віковій групі 56+ та у сільській місцевості.

Після того як до Грузії масово потяглися російські втікачі від мобілізації і майже така ж кількість біженців з України, місцеві почали обурюватися.

«Ми розуміємо трагедію українців, і щиро раді допомогти, але це виходить за нормальні рамки розуміння. – ділився зі мною мешканець міста Поті. – І росіяни і українці, які до нас приїжджають, намагаються нав’язати тут якісь свої правила. Дехто з них, скидається, не розуміє, що він тут просто гість, це не його батьківщина». Мій обурений співрозмовник скаржився, що через наплив іммігрантів ростуть ціни на продукти, розваги та оренду житла. «І коли я хочу відпочити зі своєю сім’єю, чому я повинен вислуховувати якісь скарги щодо своєї країни? Бери речі та їдь до себе додому!»

Наталія, українка, яка після деокупації рідного Херсона перебралася з ріднею до Грузії, розповіла про своє перебування в місті Кутаїсі.

«Допомоги від держави, звичайно, ніякої немає, – ділиться жінка, – Ми самотужки винайняли квартиру у місцевих мешканців. Але коли вони дізналися, що ми з України, зменшили вартість оренди і цим мене дуже здивували».

Наталія, проте, не вважає, що грузини ставляться до українців якось особливо. «Думаю, за два роки повномасштабної війни грузини вже втомилися від іммігрантів. Коли місцеві чують російську мову, навмисно можуть підняти вартість послуги чи продуктів на ринку. Намагаюся вчити грузинську, щоб розуміти бодай продавців. Цього року моя донька пішла у перший клас. Я хочу щоб вона змогла знайти собі шкільних друзів і вільно з ними спілкуватися».