Вона допекла, остобісіла, дістала до печінок  своєю нав’язливістю, беззаперечністю, безальтернативністю. Перемикаєшся з одного телеканалу на другий, третій – усюди вона як липка сльота: реклама. Ні кінця, ні краю, ані спасу з порятунком. Розгортаєш газету –  там, якщо не десятки «метеликів» про «куплю-продам», то «підвал» на дві полоси з дрібненьким позначенням: «на правах реклами». А стиль, а мова! Дрімучий ліс ще й хащі!

З осторогою чекаю  прийдешньої зими. Це ж знову на телеекранах з’явиться бабуся, що жалібно заквилить: «Як подолати простуду ету в рамках бюджету?» Переживаю, куди поділося хлоп’я, що голосно гукало товаришу: «Вань, Вань! Неси Ятрань!». Враження, що ми країна суцільної безграмотності: ані старе ні мале в школах не вчилося. Боюся, що й декому з наших читачів треба пояснити: немає в українській мові «етого», а є «цей, ця, ці». І «Вані» живуть північніше і східніше Хутора Михайлівського, акурат у напрямку Уральських гір. Невже казку про Івасика-Телесика забули? А ще ми до дітей, як і до дорослих, звертаємося, використовуючи кличний відмінок: «Іване, Іванку, Іваночку, Івасю, Івасику». І наголос у назві відомої річки падає на перший склад: Ятрань!

Мовні покручі сповзаються до нас з усіх інформаційних шпарин. Сідаю у вагон метро, а там з екрана монітора якийсь  «зальотний» гусь вчить пасажирів правил поведінки. Чому не гусак, як того вимагає український правопис? Перевів погляд і натрапляю на рекламу медичної установи, яка обіцяє допомогти «на дому». Це ж як? На даху будівлі? Напевне, рекламодавець хотів написати «вдома», але йому завадило незнання української мови. А ось з рекламного листка, що більше нагадує фіговий, хваляться медики: кількість «звернувшихся» до їхньої установи сягає  кількох тисяч. Не дай Боже, якщо у рекламованих медиків такий рівень фахової вправності, як і у володінні українською мовою…

Просто дивина, з якою наполегливістю загал привчають до безграмотності. Зайве нагадувати,: якщо в рекламному тексті, оголошенні чи об’яві згадується  чоловіче прізвище із закінченням на о, то у родовому відмінку його здебільшого  подадуть, не міняючи закінчення на а, а так, як і в називному. Грішать цією помилкою не лише рекламодавці, а й журналісти, передовсім теле- і радіоефірів. А ще вкрай обурює, що працівники рекламних компаній самоправно скасували правила відмінювання. Якщо в тексті зустрічається слово іноземного походження,  чекайте на черговий мовний «перл». Розумники-рекламісти разом зі своїми мудрими замовниками, мабуть, тримають усіх нас, потенційних споживачів, за безграмотний натовп. Інакше чим пояснити настирливі пропозиції на штиб «пийте кола!», «замовляйте піца!»? Невже ми щось переплутаємо, якщо прозвучить «пийте колу!» чи «їжте піцу!»? А про назви фірми чи бренду годі й говорити – шпарять лише у називному відмінку!

Що можемо протиставити цьому різновиду мовного нахабства? Найперше, не будьмо байдужими й активно реагуймо на знущання з української мови. Дорогою на роботу, слухаючи радіо, один час постійно натрапляв на рекламу банківських послуг. Переконавшись у перевагах нової пропозиції, чоловік радісно вигукував: «Тоді я побіжав!» Очевидно, до банку.

Знайшов електронну адресу рекламного відділу установи і написав листа про норми вживання дієслів. Витратив десять хвилин, але за кілька днів почув відредагований текст.

Звісно, потрібно внести зміни і до мовного законодавства. Зокрема, в законі «Про рекламу» зазначити, що «текст будь-якої реклами, об’яви, оголошення, повідомлення, іншої інформації рекламного характеру має відповідати правопису української мови та/або тієї мови, якою  його підготовлено». Також у випадку грубих порушень правопису зобов’язати медіа відмовляти рекламодавцям у розміщенні таких рекламних мовних покручів.

Депутати нарешті почали розгляд давно зареєстрованого проекту закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Тож на часі подбати про грамотне звучання рідної мови в усіх усюдах і закутках рідного інформаційного простору.