У час війни психоемоційний та фізичний стани погіршуються як ніколи. Постійні гойдалки настрою, страх, що сковує м’язи, хвилювання та бажання втекти від самого себе – все це невситимо відбирає сили.

Українці стали ретельніше придивлятися до іноземних практик: медитацій, йоги та навіть цвяхостояння. Якщо першими двома важко когось вразити, то третя у багатьох викликає щонайменше подив.

Ця екзотична практика медитації, розслаблення та пізнання себе прийшла до нас з Індії. Вперше про цвяхостояння було згадано у «Ріґведі», стародавній збірці релігійних текстів, написаних у період 1700 – 1100 років до нашої ери найдавнішим різновидом мови аріїв. Мудреці описували легенду давньоіндійського епосу «Махабгарата» про величного героя Бхішму. Одного разу, під час запеклої битви, вороги випустили у Бхішму силу-силенну стріл. Той повалився на землю, але не торкнувся її. Стріли тримали тіло, ніби на ліжку. Побачивши пораненого Бхішму боги благословили його і зробили символом очищення від гріхів.

Утім не тільки легенда дала почин практиці стояння на цвяхах. Стародавні аскети теж удавалися до цієї методики, щоб краще пізнати себе, довколишній світ і розвинути внутрішню енергію. Для людей іншої культури цвяхостояння було чимось містичним та загадковим. Але саме ця місія, якою керувалися аскети, допомогла практиці набути широкої популярності.

Сьогодні на цвяхи може стати будь-хто, незалежно від віку, статі, ваги та намірів. Хтось прагне у такий спосіб розв’язати свої проблеми, хтось шукає гармонії, хтось хоче просто розслабитися. Якою б не була ціль, організм кожного реагує на цвяхи однаково: тікати й ніколи не повертатися до цієї практики. Стояти на цвяхах справді боляче: наш мозок, відгукуючись на біль, вважає, що нашому життю щось загрожує. Проте він помиляється. Цвяхостояння – цілком безпечна практика. Проколоти стопи неможливо, бо цвяхи розташовано так, що вага на ноги розподіляється рівномірно. Треба просто перетерпіти перші хвилини, вгамувати страх мозку. І тільки-но розум звикає до цвяхів, ми перестаємо гостро відчувати біль, а з часом він узагалі зникає.

Біль – це ворота для прояву емоцій. Цвяхостояння цілковито має шанс зняти той тягар, який накопичився у наших душах. Біль, до якого під час стояння на цвяхах звикає мозок, перезавантажує нервову систему. Купа нервових закінчень на стопах стимулюється, покращується кровообіг та обмін речовин. Декому в цей час хочеться кричати, хтось робить собі масаж, відчуваючи напруженість м’язів, хтось плаче, випускаючи біль емоцій, а хтось заплющує очі та медитує, шукаючи гармонію з собою.

Для того щоб відчути розслаблення від практики, не обов’язково мати якусь проблему і намагатися у цей спосіб її розв’язати. Не конче й знати про чакру, третє око чи інші нюанси, поширенні серед професійних йогів. Важливо любити себе та своє тіло, прислухатися до нього та його бажань. Не змушувати себе, а відчувати, що несе користь, а що, навпаки, шкодить.

Серед очевидних причин спробувати практику цвяхостояння – необхідність побороти страх проблем, болю та відпускання їх, розслабитися як душевно, так і фізично, стимулювати нервові закінчення, відповідальні за роботу внутрішніх органів, поліпшити концентрацію та продуктивність.

Як у будь-якій справі, у цій теж важливі бажання та налаштованість. Наші думки впливають на тіло більше, аніж думаємо – навіть біль безпорадний перед силою розуму. Але завжди можна і треба вдосконалюватися, бо нашому розвитку немає меж.