У заключну суботу листопада Україна й світ вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932-33 років. Цій планетарній трагедії, цьому акту геноциду українського народу виповнилося 90 літ. Сумні роковини посилюють новітні жахіттями російсько-української війни. Нащадки тих, хто виморював тоді мільйонами українців, нині знову згадали геноцидні практики. І знову застосовують їх проти українців, варварськи бомбардуючи цивільну інфраструктуру нашої держави.

… Ми пам’ятливий народ. Не злопам’ятний, а саме пам’ятливий! Ця риса дозволила нам упродовж століть вберегти свою мову, пісні, традиції, своїх героїв. Вовік не забудемо й огром безвинних жертв Голодомору. Пам’ятаймо, що в пік геноциду 1932-33 років щохвилини від штучного голоду в Україні помирало 26 людей. І та машинерія людоморства пройшлася по живому в родинах майже всіх українців.

Журналіст Ґарет Джонс, який перебував тоді в СРСР, писав: «Всі – опухлі від голоду… І одне слово вбивалося у мою пам’ять у кожній розмові. Це слово було «голод». Ніколи не забуду пухлі животи дітей у хатах, в яких мені довелося заночувати…». Записуючи свідчення очевидців, цей чесний журналіст намагався докричатися до світу. Не всі тоді його почули. Пізніше совєцька пропаганда подавала ті події як результат неврожаю, применшивши число жертв, намагаючись «розчинити» трагедію українців…

Вже за незалежної України на наших теренах з’явився ще один журналіст – Джеймс Мейс. Який глибоко дослідив справжню й жахливу статистику голодоморів в Україні. Звісно, вітчизняна журналістика також долучилася до цієї теми, кожна область в Україні видрукувала Книги пам’яті, згадавши поіменно всіх, хто загинув. Але важливим був і є осуд усього світу цієї антилюдської практики, до якої вдавалися і вдаються росіяни. Тому так важливо, що парламенти різних країн активізуються у визнанні Голодомору геноцидом проти українського народу.

Свого часу всеукраїнська газета «День» (в англомовній версії якої кілька років працював Джеймс Мейс), стала трибуною, з якої безкомпромісний журналіст вперше протиставив правду й брехню про Голодомор на прикладі тогочасних двох публіцистів – Ґарета Джонса і Волтера Дюранті. Останній писав про голод брехню, догоджаючи репресивній совєцькій системі. Його опуси внесли сум’яття, які досі нам доводиться спростовувати. Правдиві ж дослідження Джеймса Мейса про Голодомор в Україні пізніше вийшли окремою книгою під назвою «Ваш мертві вибрали мене».

Але досі мало хто знає, що саме Джеймсу Мейсу належить ідея Свічки пам’яті у вікнах, яка переросла у всенародну традицію.

«… Я хочу запропонувати акт національної пам’яті, доступний кожному, – писав він: – в національний день пам’яті жертв 1933-го (четвертої суботи листопада) визначити час, коли кожен громадянин цієї землі, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих. Це було б гідною відповіддю на слова священника Олександра Биковця: «…Всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх турбувало передовсім: чи знатиме світ про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема – ще більш духовна: чи буде кому помолитися за всіх, хто загинув?».

Газета «День» вшанувала пам’ять мужнього журналіста Джеймса Мейса, заснувавши понад 10 років тому премію його імені «За громадянську позицію в публіцистиці». Нею в переддень сумної дати нагороджуються справжні журналісти. Серед відзначених – Ігор Лосєв, Сергій Грабовський, Олександр Палій, Юрій Бутусов, Дмитро Десятерик… Військовий журналіст Андрій Цаплієнко, минулорічний лауреат премії імені Джеймса Мейса, сказав: «Свобода слова – потужна зброя, і ми всі маємо це розуміти як ніколи!».

Кілька днів тому рішенням авторитетного журі Премію імені Джеймса Мейса за 2022 рік присуджено одеському журналісту і блогеру Олександрові Прилипку.

… Нинішній листопад по особливому тривожний і сумливий. Багато українців досі залишаються в холодних і темних квартирах після обстрілів по вітчизняній інфраструкутрі, до яких вдалася рашистська вояччина. Та це не переб’є в нашій пам’яті спомин про тих, кого 90 років тому безвинно забрав у вічність московсько-більшовицький Голодомор. І ми вкотре виставимо у вікнах осель пам’ятливі вогники – символ солідарності й невмирущості нашої нації.