Людство за свою історію пережило багато потрясінь – від стихійних лих (природніх та техногенних) до пандемій та воєн. І ось у XXI столітті суспільство має новий виклик – вірус, що з неймовірною швидкістю шириться планетою. І смертельна коса його страшна та розмашиста…

Усе це – у вік високих технологій, коли Ілон Маск готується до експансії Марса, інтернет дає нам доступ практично до будь-якої інформації; коли, діставши з кишені мобільний телефон, можна за декілька хвилин дізнатись як розщепити атом, мікроскопічний організм (який до речі, не всі живим і вважають). Вірус не зважає ні на соціальний статус, ні на величину банківських рахунків, ані на віру.

Але я зараз не про весь світ. А про країну, що має найкращі чорноземи у Європі та нібито не останніх за кебетою, виважених людей.

Але спостерігаю за тим, що відбувається навколо, і все більше переконуюся: нормою нашого життя стає психоз. Йдеться не про паніку навколо вірусу –  вона річ природна та передбачувана. Людина – істота емоційна, тому й не дивно, що першою реакцією на пандемію стала паніка.

Емоційна складова людської психіки і призвела до того, що замість платити величезні гонорари лікарям, науковцям та інженерам, ми цінували шоубізнес, зірок футболу та кінематографа. Емоції нам необхідні, щоб відчувати себе живими, і саме це спритно та вміло використали проти нас.

Отже, карантин.
Основна мета – звести до мінімуму контакти між людьми і таким чином зменшити вірогідність розповсюдження пандемії. Менше контактів – менша ймовірність захворювання. Все елементарно просто. На перший погляд.

А насправді – куди складніше, ніж ми гадаємо. Адже якщо обмежуєте свободу людини, а саме так воно і є, то будьте готові до супротиву. Історія вчить: суспільні обмеження неминуче призводять до опору. А це означає, що людей треба готувати, аргументовано пояснювати заради чого обмежується їхня свобода. Державний апарат для того й існує, отримує добру платню, щоб оперативно і реально оцінити ситуацію та її наслідки, залучити заздалегідь підготовлену для таких випадків резервну матеріальну базу, підготувати населення… Сплачуючи зі своїх кревних податки, ми й утримуємо на них чиновничу братію саме за її вміння сумлінно виконувати покладені на них обов’язки.

А вони ж нам що?

Що більше в нашій нинішній карантизації перебуваю біля нашої телевізії, то більше упевнююся яка це несосвітенна гидота!

От яких грошей коштувало, аби перша леді країни розказувала нам як необхідно навчати дитину правильно мити руки? Невже там вважають, що довкола, кажучи їхніми ж словами, всі такі лохи, що не здатні навчити власну дитину особистої гігієни загалом і миттю рук зокрема? Тим, хто на таке справді не здатен, і чекає, поки його навчить цього перша леді, – та їм узагалі слід суворо заборонити мати дітей!

Або ще епізод телезомбування. Відома українська капелюшниця розповідає, що дитина має пестити кота, поки виконує домашнє завдання… Який, в біса, кіт? А, може, хай би він їв свій «Віскас» поодаль?

В телевізорі тимчасом – пігулки, краплі в носа, спреї для горла, і всюди – вірус, вірус, вірус… Хоча рухливий напис на екрані застерігає: «Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я». Якщо воно шкідливе, то якого дідька ці ліки не лікар прописує в рецепті, а рекламують з «ящика» та вільно розпродають в аптеці?

Так, це бізнес, який, до речі, процвітає саме під час епідемії та паніки. І на те ніхто тепер не зважає, адже нема нічого ціннішого за здоров’я, тому вірмо у рятівні пігулки-краплі-спреї з телереклами та випорожнюймо на те й далі свої гаманці й кредитні картки.

Тішить нині телевізор і «польотами над  гніздом зозулі». Це московський патріархат на літаках та гелікоптерах облітає з антивірусними молитвами міста України. А що вже на підводах та джипах роз’їжджає вулицями та рясно кропить християн – скрізь і всюди, масово! Віра, вона ж безумовна. Вона ж усе лікує…  Але чомусь, коли по-справжньому припече, гукають швидку медичну допомогу, хоча обслинені вуста ще не просохли після цілування ікон та рук московського попа.

Загалом те, що відбувається нині в Україні, нагадує «Нове вбрання короля» від данського казкаря Андерсена. Нам розповідають про миття рук, чхання в рукав та «найкращу школу онлайн», роздають грамоти обласним лікарням, котрі на ладан дихають, заносять їх до «Книги рекордів України», бо десь там, бачте, пацієнт дивом одужав від коронавірусу… А ми при всьому тому –  звичайні злидарі, беззахисні перед такою напастю. Ніби стоїмо голяка посеред Європи, вважаючи, що навкруги чи то сліпці чи дурні.

З нас не сміються тільки тому, що до нас нікому нема діла. Європа сама у відчаї, там нині своїх людей рятують, немає їм коли дивитися кудись на задвірки.

Так, ми міцний і мужній народ. Так, мусимо пережити і цю моровицю. Не остаточно і, напевно, не всі, бо оно «ящик» лякає, що ще й метеорит до нас прямує…