У Києві, на вулиці Грушевського знищили графіті часів Революції Гідності – портрети Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, що несли на собі героїку тих полум’яних і трагічних днів. Кобзар з червоно-чорною хусткою на обличчі, Леся-Мавка  –  у респіраторі, а Каменяр – у будівельній касці, яка тоді слугувала оборонцям барикад вельми умовним захистом. Пристрасне Слово наших Духовних Світочів було із воїнами світла, що стали проти темряви режиму Януковича. Геніальні предтечі сучасної України стояли пліч-о-пліч з оборонцями Острівця Свободи – Майдану.

Керівник меблевої крамниці Ігор Доценко, який орендує приміщення на Грушевського, написав у соцмережі: «Уважаемые граждане! Салон «Эмпозиум» закрыт. Несмотря на то, что мы три с половиной года смотрели и ухаживали за граффити, мы стали заложниками провокаторов, которые и закрасили эти работы для того, чтобы совершить этот вандализм»…   «Салон», де торгують меблевим кічем «а-ля Пшонка-Цезар» справді зачинився після слідів обурення киян. Вони розбили вітрини, закидали фасад яйцями, принесли під двері шини. Бо провокаторами, «которые закрасили эти работы»,  протестувальники вважають… саме Ігоря Доценка. Одноосібно. Схоже, це у нього такий «салонний» стиль – писати про себе у множині: «Ми, Ніколай Второй»…

Коли стало відомо, що за фактом знищення пам’ятки місцевого значення, якими визнано графіті на Грушевського, відкрито кримінальне провадження, «ми, Ігор Доценко»  начебто розшукав міфічних провокаторів. А до цього «вони» зволили переконати  нас у своїй «культурній» зверхньості: «Для желающих купить революционную трафаретную «живопись», заходите на любой лубочный базар, там есть все варианты Леси, Вани и Тараса».  Мовляв, такий типовий стріт-арт, як на стінах його магазину, «час від часу видаляють комунальні служби».

Але графіті замазали не комунальники і не темної ночі. Ось фотографії: серед білого дня якийсь чолов’яга, зіп`явшись на драбину, на очах у працівників магазину, ба більше, на очах іншого чолов’яги, дуже схожого на «Них, Ігоря Доценка», заквацює «Лесю, Ваню і Тараса».

«Освічені» і «висококультурні»  Пан Директор,  як мале дитя,  засунули  два пальці в розетку. І ображаються, що «їх», бачте-но, вдарило! «Около двухсот из вас изысканным матерным словом меня поносили…», –  плачуться «вони» у Фейсбуці.

Для подібних «ценітєлєй» високого мистецтва електроскрипочка Ванесси Мей цінніша за живу скрипку Богодара Которовича. Для них духовний  велетень Іван Франко – то якийсь «Ваня», що не доріс до Ванесси. Як тут не згадати, що точнісінько такі ж «бізнесюки» замалювали під «зебру» у столичному магазині дитячих іграшок «Казка» геніальні петриківські розписи Марфи Тимченко, лауреатки Шевченківської премії. Як тут не згадати, що в часи святкування 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка, у квітні 1964 року, такий собі Погружальський підпалив відділ рукописів наукової бібліотеки  імені Вернадського. Згоріло 388 тисяч (!) одиниць унікальних книг і рукописів. Сам Погружальський, котрий вважав себе ще й поетом, на суді зачитав дивовижні рядки власного авторства: «Враги культуры на свободе, в тюрьму попался только я…»  Дивно, але сьогоднішній затирач графіті  Доценко отим воланням «Мы стали заложниками провокаторов» переспівує   свого предтечу Погружальського.

Звідки, вони беруться, оті новоявлені Герострати? Із власної пихи, зарозумілості, непомірних амбіцій, роздутого до розмірів слона жаб’ячого «я». Вони зневажають тих, хто поруч, за гіпертрофованим пузирем свого хамського «еґо» тупо не бачать, у якій країні і в який час який «жиють, хамон жують». Тому виклично і з вилясками плюють у криницю, з якої точать воду – на продаж.

Мешканець стародавнього Ефеса спалив у рідному місті храм Артеміди –  щоб жити пам’яттю нащадків. Такої пам’яті, схоже, забажалося і нашому сіятельному «меблевому барону» Доценку? За легендою, у ніч спалення храму Артеміди, народився славетний Олександр Македонський, який через чверть століття відновив поруйновану будівлю. І до переліку семи чудес світу увійшов саме той оновлений храм.

Київські художники уже взялися за відновлення знищених графіті. А справжніми героями наша земля ніколи не була обділена.