Україна бореться із російськими окупантами понад 10 років, проте інформаційну війну з ними програвала ще задовго до початку «гарячої». Причина проста, як білий день: ми навіть не з’являлися на інформаційному «полі битви».

Загарбники готують собі підґрунтя для захоплення територій завчасно. Це факт, який не здивує тих, хто має навіть мізерні знання з історії. Наш одвічний ворог теж старанно готував собі гелідроми у прямому і переносному сенсах. Робив усе можливе, аби залучитися у нас підтримкою різних верств населення: представників різних професій, правоохоронних органів, прикордонників тощо, а при цьому не забували годувати шовіністичною імперською блекотою самих росіян. Антиукраїнська пропаганда велася масовано, але почасти так витончено, що навіть українці, самі того не розуміючи, спонсорували та поширювали її.

Як веселих, життєрадісних і… недалеких українців зображували ще за радянщини. У стрічках дев’яностих-нульових, на яких росли ми з сестрою, шовінізму не поменшало ні на грам, лишень подавати його стали завуальованіше: «вищі українці», що приїхали до москви (переважно з Маріуполя або Харкова) шукати кращої долі, насміхалися із «селюків», що лишилися в Україні.

Український медіаринок довший час був орієнтований на російського чи «русскоязичного» споживача. Наші інформаційні простори із «сусідами» сплелися настільки щільно, що деякі проєкти, створені в Україні, подавалися як «українські версії». Наприклад, українське реаліті-шоу «Хата на тата» виходило на українському телебаченні з 2012 року. Згодом формат його продали до росії, Білорусі, Польщі, Франції, Киргизстану та країн Балтії. Проте в описі до випуску від 3 серпня 2018 року на офіційній сторінці проєкту зазначено, що «Хата на тата» – украинская версия смешного и поучительного реалити-шоу «Папа попал».

Звісно, російська пропаганда не побудована виключно на демонізації українців. Росіяни виплекані на тому, що їхня держава має величезну історію, зіткану з перемог дипломатичних та воєнних, голосних патріотичних лозунгів, чесності та порядності кожного «ґражданіна». Пропагандисти ліпили в головах громадян відповідний образ і відчайдушно переконували ближнє і далеке закордоння у це повірити. Для цього ще 2014 року влаштовували провокації з розвертаннями «градів» та обстрілом власних територій. Генерал-майор ДПСУ Валерій Суботін зазначав, що тоді, коли почалася повзуча окупація Донеччини й Луганщини, росіяни заходили на нашу територію в білих шоломах і з білими пов’язками – нібито з миротворчою місією.

Період найзухвалішої і найбруднішої демонстрації антиукраїнських настроїв почався після повномасштабного вторгнення. Відтоді Соловйов, Сімоньян, Скабєєва, Охлобистін та інші кремлівські трубадури перестали обмежувати себе у висловлюваннях про «києвскій рєжим» й «українскій нацизм». Це, звісно, додало агресії та ненависті у ставленні до українців на тимчасово окупованих територіях Криму і Донбасу. Згодом до цього «клубу взаємної ненависті» додалися мешканці з тимчасово захоплених земель на Херсонщині, Харківщині, Запоріжжі та Донеччині.

Цю думку підтвердила мамина колега. Її донька з чоловіком та двома дітьми лишилися у захопленому російською вояччиною Енергодарі. «Ще два місяці тому вона чекала ЗСУ. Зараз українська армія для неї – ворог, гірший за свинособак з триколором на шевронах».

Чи має Україна шанс здобути перемогу в інформаційній війні?

– Має, − переконаний генерал-майор Суботін. – Успіх на полі бою формує дипломатію і позицію за столом перемовин. Успіх на полі бою формує інформаційну політику.