Жодного сумніву: надання Вселенським патріархом Варфоломієм Томосу Православній церкві України – подія епохальна. Її життєва значущість ясно бачиться на чорному тлі нинішньої російсько-української війни, в яку путінська кліка мародерів упрягла своїм активним союзником Російську православну церкву. Маємо безліч прикладів використання територій храмів УПЦ Московського патріархату бойовиками й сепаратистами на Сході України та в Криму. Чого дивуватися? Українська православна церква Московського патріархату – це чобіт патріарха Кіріла (Гундяєва) в Україні. Звідси – агресивні російські наративи, які тиражуються поміж вірян в «українських» парафіях. «Троянський кінь у рясі» – інакше й не назвеш.

Так, за Конституцією України церква відділена від держави. Але не від законів держави, зокрема тих, що гарантують національну безпеку. А церковнослужителі московського патріархату в Україні активно використовуються своїми кремлівськими патронами для розпалювання ворожнечі в Україні. Інакше як зрозуміти не поодинокі факти відмови священників цієї конфесії відспівувати загиблих на війні українських воїнів, а водночас – «благословення» на «бой ратний» сепаратистів?! Як пояснити відмову московських попів вшанувати вставанням Героїв Небесної Сотні під час урочистостей у сесійній залі Верховної Ради України?! Додайте сюди ревні виконання гундяєвських настанов, які забороняють церковне служіння українською мовою у підлеглих храмах, – і все враз стає ясним, як білий день. Аж надто багато «сродного» з політикою нинішнього кремлівського сатрапа.

Довгоочікуваний Томос надав право незалежній державі мати власну незалежну церкву. Відомо, що до історичного єднання Томосом, під десницею єдиного предстоятеля Української церкви запрошувалися всі чинні конфесії православ’я: Українська автокефальна церква, Українська православна церква Київського патріархату, Українська православна церква Московського патріархату… Хто з трьох відмовився від об’єднавчого Собору, здогадатися неважко. Ті, кого не пустила Москва, а фактично – кремлівський центр розкольництва світового православ’я.

Після отримання Томосу Вселенський патріарх визнав єдиною канонічною церквою в Україні Православну церкву України (ПЦУ), очолювану владикою Епіфанієм. Далі – справа за державними інституціями, які мали перевести все в юридичну площину. І вони спершу почали діяти. Кабінет Міністрів України (через структури Міністерства юстиції) у визначений термін зареєстрував єдину визнану українську церкву (ПЦУ), яка отримала Томос. УПЦ Київського патріархату та Українська автокефальна церква де-юре припинили існування. Українську православну церкву (Московського патріархату), яка проігнорувала об’єднавчий Собор, мали перереєструвати як представництво чужої патріархії. З відповідною назвою: Російська православна церква в Україні. Якби це відбулося, все стало б на свої логічні місця.

Але. Таке могло статися де завгодно, тільки не в Україні, де «п’ята колона» сусідньої держави впливає на всі гілки влади. А тому поступ із перейменуванням і відповідною перереєстрацією гібридної «української церкви» заблокував… Окружний суд міста Києва. Заблокував, зважте, «іменем України».

Ця блокада триває вже кілька років. Логічно спитати: чому ніхто не подав апеляцію на це рішення? Чому воно досі не оскаржене у вищих судових інстанціях? Чи не тому, що на самій «верхотурі», в Офісі Президента, ще донедавна сидів «кріт», в ранзі заступника, який відверто позиціонував себе прихожанином гібридної Московської церкви в Україні?! Місцеві чиновники подекуди теж не поспішають реєструвати церковні громади, які побажали перейти до канонічної церкви (ПЦУ). Свідомо? Схоже, так. Досі на державному рівні не заговорили про те, щоб передати ПЦУ бодай одну із лавр в Україні: вони всі під лапою Москви… Чужу-чужинецьку церкву у нас не просто покірно терплять, вона й досі користується податковими пільгами, її не обмежують в оренді землі, особливо цінного державного майна і т.д.

На святкування 30-річчя Незалежності України очікуємо візиту Вселенського патріарха Варфоломія. Його Всесвятість здійснив щодо України християнський подвиг. Без перебільшення. Витримав та й нині стоїчно витримує шалений тиск і жовч Московії за дарований Україні Томос. Він витримав. Тепер залишилося самим українцям та нашим владцям припинити «церковний» саботаж і врешті назвати чужу церкву – чужою.

Можливо, до візиту Вселенського Патріарха Варфоломія наша влада таки наважиться на цей подвиг?