Під завісу реєстрації у ЦВК засвітилося понад сорок кандидатів у президенти України. Незалежно від того наскільки «врожайним» видасться восьме лютого, останній реєстраційний день, зрозуміло, що нинішні великі перегони вже встановили  рекорд охочих ухопитися за державну булаву. У виборчі бюлетені буремного 2014 року ЦВК внесла лише двадцять одне прізвище.  «Очко», якщо говорити мовою картярів, де «джокером» ще зі старту  був Петро Порошенко. У день сьогорічного голосування, 31 березня, нам на руки ляже явний «перебір» кандидатів. І «джокерів», принаймні нині, засвітилося кілька.

З попереднього списку охочих булави, опріч головних фаворитів Петра Порошенка і Юлії Тимошенко, цього разу знову надибуємо Ольгу Богомолець, Юрія Бойка, Олега Ляшка, Анатолія Гриценка. Їхня поява, крім хіба що Ольги Богомолець, зрозуміла: вони наслані своїми політичними партіями. І, заявивши претензії на головне крісло країни, націлені ще й на осінні парламентські вибори. Така ж логіка ще зо двох десятків кандидатів. І навіть якщо не вдасться увірватися до Верховної Ради цілою політичною силою, є ще мажоритарні округи. У крайньому разі будуть ще й місцеві вибори. І скрізь потрібен агітаційний ресурс. Отож гравці починають тасувати свої колоди завчасно, щоб добряче блимнути козирями. Зрештою, якщо грамотно позиціонувати себе на найголовніших виборах, то можна розраховувати на запрошення від майбутнього Президента обійняти державну посаду.

Але й з огляду на такі прагматичні розрахунки все рівно поява декого у виборчому бюлетені №1 викликає подив. Скажімо, відома свого часу діячка «Партії регіонів» та особистий опозиціонер до Юлії Тимошенко  Інна Богословська. За нею немає впливових політичних сил, навряд чи й вистачить  можливостей позмагатися за перемогу на мажоритарному окрузі. Тож якщо її кудись і запросять, то хіба що на чергове ток-шоу в телевізор. Але що вона може сказати такого, чого ми від неї ще не чули?!

А що нового скажуть про аграрну реформу Віталій Скоцик чи про потенціал української промисловості Сергій Тарута? А опозиційний Євген Мураєв, що місяцями муляє очі з телеканалів?

Багато кандидатів не просто розпорошує голоси виборців. Нівелюються ідеологічні бази українських партій, а значить у нас так і не з’явиться політично структуроване суспільство, як, наприклад, у Великій Британії, Німеччині чи США. На президентських виборах червоними картами гратимуть соціалісти, колишній Олександр Мороз, нинішній Ілля Кива та ще кілька кандидатів, охочих проїхатися верхи на привиді комунізму. Сказане стосується і лібералів, і правих з націоналістами, які товктимуться на схожих електоральних полях. А таке зайве підтверджує: в Україні за владу змагаються не політичні, а лідерські партії. Скільки лідерів –  стільки і партій. А значить і кількість учасників майбутніх президентських перегонів множитиметься.  І серед них все густішатиме найнесподіванішими типажами, на зразок Володимира Зеленського. Коли йдеться про таких кандидатів, згадую коротенький діалог із «Дванадцяти стільців»:

« –  Ваше політичне кредо?
–  Завжди!».

Можливо, тому, щоб не дискутувати про політичну програму, кандидат в президенти Володимир Зеленський кинув через Інтернет виклик собі, а, мабуть, й усьому суспільству: «Я клоун». І попросив українців написати: «Назви своє ім’я, яка у тебе зарплата, стипендія чи пенсія. Взагалі, все те, що робить тебе клоуном». Невже й імена роблять із нас клоунів? Чи хай і не висока, але чесно зароблена зарплата? Хоча… Якщо людину називають «Вовіком», то незалежно від статків, схоже, він і справді клоун?

Немає нічого погано в тому, що Володимир Зеленський клоун. Погано, якщо клоуна оберуть Президентом. Тоді й нам своє робить, у балагані. А тому треба нарешті спинити оце масове рушення калиток, пузирів і їхніх вертепних блазнюків за булавою. Ми ж нівелюємо інститут президентства, а з ним – і Українську державу. Чому не залишити право висувати кандидатів лише за парламентськими партіями? По одному від кожної. Якщо йдеться про самовисуванців, то вони повинні заручитися підтримкою бодай кількох обласних Рад. Така ж процедура цілком годилася б і для кандидатів від непарламентських партій. І варто розвести в часі президентські та парламентські вибори. Можливо, хоч так відділимо мух від котлет, а клоунів од президентів.