Жорстоке затримання поліцейськими 46-річного афроамериканця Джорджа Флойда у Міннеаполісі, що спричинило його смерть, викликало у США небачену хвилю протестів та громадського обурення. На вулиці багатьох міст вийшли сотні тисяч американців. Подекуди почалося мародерство. У Нью-Йорку влада навіть запроваджувала комендантську годину.

Незважаючи на те, що права людини є наріжним каменем внутрішньої політики США, пережитки расизму, особливо в побуті, і досі люто псують життя американцям. Пліснява упередженості до людей іншого кольору шкіри, іншої релігії чи культури наростає в душах багатьох громадян, і не лише  США.

Чому ж вона така живуча?

Ми відібрали кілька книжок, які дозволять краще зрозуміти причини таких розломів у людській свідомості, де той поріг расової дискримінації і що саме її живить.

«Пісня Соломона»

Цей роман приніс письменниці Тоні Моррісон справжню читацьку славу і захоплені відгуки критиків. І все б добре, якби не… спроби накласти на «Пісні» заборону. Історія Мейкона Деда Третього, його сім’ї та рідних в маленькому містечку штату Мічиган нагадує Маркесові «Сто років самотності». Для свого роману Моррісон виплекала досконалий стиль оповіді,  переплітаючи минуле із сьогоденням, вона ненав’язливо змінює точки зору на описане. Символізм роману виводить сюжет на просторінь світової історії. Імена героїв запозичено з Біблії, одну з героїнь на ймення Пилат навіть зображено середньовічною святою… Саме це обурило представників церкви, які спробували накласти на книжку табу. До сцен божевілля, сексу, насильства і власне расизму колізії «Пісні Соломона» зачіпають ще й проблеми тероризму. У такому світі жорстокої агресії герої шукають своє коріння і себе. На тлі описаних жахів ідея добра, як рятівної сили, проступає виразніше і переконливіше.

Підтримуючи присудження Тоні Моррісон Нобелівської премії, шведські академіки написали: «У романах, що характеризуються силою літературного бачення та поетичними цінностями, Моррісон представляє найважливіші проблеми американської реальності».

Реальності, у якій расизм, на жаль, все ще посідає помітне місце.

 «12 років рабства»

Спогади темношкірого Соломона Нортапа вперше побачили світ ще 1853 року. Йшлося про життя людини, яка дванадцять літ страждала в неволі. Рабство очима раба – книжка стала справжньою сенсаційною подією тодішнього літературного життя. Маємо чи не єдиний випадок, коли про ганебний устрій пише не сторонній спостерігач, а людина, яка роками бачила і відчувала на собі «роботу» господарського батога. Цим і цінний та значущий життєпис від Соломона Нортапа. Але рабство – лише перший крок у пеклі, створеному людиною. Автор веде розповідь в розважливому публіцистичному стилі, проте в кульмінаційні моменти вибухає гнівними інвективами. Хто чув про порядки в Луїзіані, той зрозуміє… А проте Нортап, автор і головний герой роману, надзвичайно переконливий. Його щирість викликає особливу довіру у читача.

«Вбити пересмішника»

Тридцяті роки минулого століття,  містечко на півдні США.

Адвокат і глава сім’ї захищає молодого чорношкірого чоловіка, якого звинувачують у зґвалтуванні бідної білої дівчини. Звичайний судовий процес через культивований суспільством расизм одночасно стає зразком людської нетерпимості і  боротьби за справедливість.  У зворушливій історії, розказаній Гарпер Лі, йдеться про найцінніше у нашому житті – про любов, співчуття та доброту. Книжка отримала Пулітцерівську премію і витримала не одне перевидання.

Мешканці описаного містечка – типовий приклад упередженості. Вони не сприймають людей бодай у чомусь інших, зі своїм власним світобаченням. Така собі «культурна» резервація добропорядних американців. Теми расизму, класовості, соціальних привілеїв, здавалося б, не нові, їх часто порушують в літературі і кіно, але чимало колізій цього твору вразять читача. Книжці майже сто років, проте наш сучасник піймає себе на думці, що сам неодноразово бував у такому містечку. Чи, може, й досі там живе….

«Кохана»

Найзнаменитіший роман Тоні Моррісон, її перший бестселер, нагороджений Пулітцерівською, а згодом і Нобелівською преміями. Йдеться про реальні події, що трапилися в штаті Огайо під завісу ХІХ століття: чорношкіра рабиня вбиває дочку, щоб порятувати її від рабства. Герої роману, колишні невільники, хоча й повернули собі свободу, все одно лишаються рабами. І згадуючи власне минуле, страждають. Пам’ять стала духовним тавром, вона позбавляє їх гідності на волі. Роман нагадує відому біблійну притчу, але від цього описані події лише набувають виразної емоційності й історичної рельєфності.

«Підземна залізниця»

Книжку одного з найвпливовіших афроамериканських письменників Колсона Вайтхеда можна вважати новинкою, принаймні на нашому книжковому ринку. Вона вийшла  2016 року, зібрала безліч премій, включаючи Пулітцерівську. «Підземну залізницю» порівнюють зі «Знедоленими» Віктора Гюго. Відмінність хіба в тому, що Вайтхед написав пригодницький роман.

Історія рабині Кори і її подорожі з півдня США на північ підземною залізницею, зі штату в штат, від одного жаху рабства до іншого – це не лише історичне полотно, а й своєрідна ілюстрація Америки сьогоднішньої. Так, рабство у США давно кануло у небуття, а з проявами расової нетерпимості борються всіма способами і на усіх рівнях, проте невільництво як ментальне явище досі туманить свідомість багатьох громадян.

Для Вайтхеда сучасний раб уособлює дегуманізовану, збайдужілу людину, залежну від грошей і насильства, ладну без докорів сумління самоізолюватися, заховатися від будь-якої відповідальності.

А хіба таких бракує і серед нас?