У своїх роботах 26–річний український художник Максим Малильо використовує темперу, акрил, акварель. Але найчастіше – олійні фарби.

Його твори є у приватних колекціях України, Чехії, Словаччини, Німеччини, навіть Китаю. А професійна кар’єра художника почалася з навчання в Коледжі мистецтв ім. А. Ерделі Закарпатського художнього інституту. Тепер Максим викладає вже й сам викладає Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.

«Життя українських людей», серія його картин, виставлена у столичному Національному музеї «Київська картинна галерея», відображає не лише непрості етапи нашої історії, а й показує буття, душу українського народу, сповнену прагнення до свободи, традицій, любові до рідного краю та непохитної віри. Кожним мазком на полотні творець вражає, пронизує до глибини серця. Ця мистецька подорож у пережите минулими поколіннями – наче проєкція у сьогодення нашої стійкості сили, відваги, які ми успадкували від наших славних предків.

Картина «Чумацький шлях» відтворює спокійне розмірене українське життя, багате історичними й духовними традиціями. Натомість од «Весни-33» мимоволі затамовуєш дихання: погляди жертв Голодомору пронизують, впікаються у нашу пам’ять, волають до поколінь українства не забувати їх і впізнавати їхніх нелюдів-катів.

«Чумацький шлях»

«Весна-33»

Картина «Маланка», на перший погляд, передає атмосферу свята та веселощів. Але вдивімося  у ці стривожені погляди. У них передчуття чогось невідворотного, неминучого. Якусь тривогу, навіть болюче передчуття ховає ця святкова атмосфера.

«Маланка»

А у картині святкового застілля («Гуцульське весілля») одразу помітно, що образи обабіч молодят зображено тьмянішими кольорами. Ніби на це торжество, повеселитися і благословити нову родину,  зібралися й предки. Бо вони завжди поруч і готові нас підтримати.

«Гуцульське весілля»

А на картині «Пам’ять» –  удовиний біль, розпач і материнська неподоланна сила. Стільки на тому полотні чорного горя і стільки світлої ніжності до малюка, бо навіть найтемніші часи не здатні поглинути чорнотою материнську любов. Це і про жахіття сьогочасної війни, про новітній геноцид, які принесла на нашу землю кривава орда, і про нашу незламність, невмирущість, які оспівав геній Тараса:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

«Пам’ять»

«Пробудження»

Найновіша робота Максима Малиля «Пробудження» стала символом відродження України та українського народу,  справді пробудження нас як нації. Дівчина з білою квіткою в руках на тлі палаючої «Азовсталі». На кривавому обрії за моторошним громаддям – пасмо світла, знак світання. І ця сяйної чистоти квітка в дівочих руках. Світло віри у наше майбутнє. Без врага-супостата.