Побачила світ інформаційно-аналітична доповідь про переслідування журналістів і блогерів у Криму після загарбання півострова Росією. Документ містить, зокрема, результати моніторингу, який проводили Центр прав людини ZMINA і Кримська правозахисна група з кінця лютого 2014-го і по вересень 2019 року. За цей час задокументовано 369 випадків порушення свободи слова і прав медійників.

За словами представниці Кримської правозахисної групи Ірини Сєдової, ця аналітична робота красномовно посвідчила, «яка ганьба відбувається у Криму з початку окупації».

– Фактично свобода слова там знищується щодня, – наголосила експерт. – І ми фіксуємо все нові й нові факти порушень прав журналістів, у тому числі громадянських, і блогерів.

Йдеться про кримінальні та адміністративні справи, катування, обшуки, напади, пограбування, допити, заборони на в’їзд до Криму, погрози та залякування, онлайн-блокування, про цензуру та заборону зйомок. Свідчення цих порушень зібрано в «Хронологію тиску на свободу слова у Криму». Ретельно задокументовані та проаналізовані експертами докази лягли в основу представленої аналітичної доповіді. Частину цих доказів буде наведено у розслідуванні правозахисників, яке готується для подання в Міжнародний кримінальний суд, що у Гаазі.

Як зазначила Ірина Сєдова, найбільша кількість порушень виявлено під час збройного захоплення українського півострова.

– Тоді в Криму працювали журналісти з усього світу, і з 26 лютого по 22 березня 2014 року зафіксували понад 100 випадків порушення прав журналістів і блогерів.

Незгодні стали жертвами кримінального та адміністративного переслідування. Проти чотирьох медійників порушили кримінальні справи за те, що ті у своїх  публікаціях констатували факт приналежності Криму Україні. Всього ж відомо про щонайменше 10 кримінальних справ з ознаками політично вмотивованого кримінального переслідування за свободу слова. Серед них кримськотатарські громадянські журналісти, ув’язнені за висвітлення політично вмотивованих процесів над мусульманами.

Крім того, аби покарати незгодних за вираження поглядів, окупаційна влада відкрила 13 адміністративних справ. Це адмінарешти і штрафи. Також Ірина Сєдова повідомила, що на момент публікації доповіді відомо щонайменше про 47 випадків свавільних затримань.

– Це дослідження – наочний фактаж опору журналістів у Криму, він спростовує міфи, що ніякого спротиву не було, що відбувалося «добровільне приєднання» до сусідньої держави, – акцентувала журналістка-розслідувачка Тетяна Рихтун, котра сама зазнала нападів і переслідувань у березні 2014 року. – Коли ми почали збирати факти, переконалися, що був шалений опір, і я, перебуваючи у вирі подій, навіть не знала й половини фактів такого спротиву.

Тарас Ібрагімов, кореспондент «Крим. Реалії» та «UA:Крим», почав працювати на півострові за рік після окупації Криму, коли пік тиску на журналістів минув.

– На щастя, спочатку співробітники ФСБ, інших спецслужб, місцева влада не звертали на мене уваги,– розповідає журналіст. – Я тривалий час працював без акредитації. Хоча декілька разів намагався її отримати, але на мої запити просто не відповідали. Проблема журналістської роботи на півострові у тому, що тобі постійно перешкоджають. Ти можеш бачити більш-менш загальну картину, а наприклад, працювати в судах практично неможливо:  ані зробити аудіозапис, ані зняти саме судове засідання. А права людей, про яких ми пишемо, розповідаємо, порушуються найперше в судах.

У випадку з Тарасом Ібрагімовим кремлівська свобода завершилася за логікою окупанта: замість акредитації журналіста «пошанували» забороною на в’їзд до Криму. Це рішення Тарас має намір оскаржити в Європейському суді з прав людини. Разом з двома колегами, яким окупанти теж свавільно заборонили   бувати на півострові.

Голова Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик зазначила: обмеженням свободи вираження думок в Криму Росія порушує цілу низку міжнародних стандартів.

– Ми рекомендуємо урядам іноземних держав продовжувати чинити тиск на владу Російської Федерації, для того щоб припинити утиски незалежних журналістів, звільнити всіх українських політв’язнів у Криму і РФ, негайно припинити чинність російського законодавства на тимчасово окупованій території Криму, дозволити українським журналістам в’їжджати в Крим без обмежень, припинити розпалювати ворожнечу в медіа, – зазначила Тетяна Печончик. І додала, що українська влада може вплинути на ситуацію зі свободою слова в Криму, якщо ефективно розслідуватиме всі факти порушень прав журналістів та блогерів, розробить і ухвалить закони для захисту та державної підтримки медійників, які стали жертвами політичних переслідувань РФ. Експерт наголосила на необхідності спростити для працівників ЗМІ, юристів і правозахисників процедуру отримання дозволу на в’їзд у тимчасово окупований Криму.

Тимчасом, за свідченням Тетяни Рихтун, правозахисники протягом останніх кількох років систематично фіксують незаконне блокування в Криму українських онлайн-медіа та FM-радіостанцій. Окупаційна влада в Криму нищить плюралізм думок, а незалежні ЗМІ видушує потоками російської пропаганди.

Станом на січень 2020 року 10 кримських провайдерів у 9-ти містах півострова повністю блокують 21 український сайт та 2 соціальні мережі. Мінімум у десяти населених пунктах Північного Криму український FM-радіосигнал повністю заблокований Росією. Ще у 9-ти населених пунктах заблокований частково.

– Цими дискримінаційними практиками кримчан позбавляють можливості отримувати інформацію про Україну та про порушення прав людини в Криму, – пояснила пані Рихтун. – Підконтрольні Кремлю російські ЗМІ приховують більшість таких фактів від жителів півострова. Можна сказати, що до 2020 року питання незалежної преси в Криму закрито повністю, на всі сто відсотків!

Прикро, але факт: до інформаційної блокади Криму долучилися і провідні українські медіахолдинги.

Через кодування супутникового телесигналу українськими комерційними мовниками кримчани втратили можливість безкоштовно дивитися українські телеканали. Тепер, повідомила експерт, правозахисники моніторять доступ мешканців окупованої території до українського інформаційного контенту. І перші результати тривожать.

– Це величезна проблема, і я не знаю як українська влада буде її усувати. Тут неприпустимо кивати на медіахолдинги, пояснюючи що це «тільки бізнес». Це питання національної безпеки! В Криму й так заблоковані українське FM-мовлення, доступ до українських інтернет-ресурсів. А тепер, якщо Україна сама «вимикає» вітчизняне супутникове телебачення, робить його платним, люди мимоволі перемкнуться на безплатну російську телепропаганду. Ми нині досліджуємо, як окупанти впливають на свідомість дітей, мілітаризують світосприйняття малечі саме за допомогою пропаганди. Наслідки невтішні. Цю проблему потрібно розв’язувати українській владі, на державному рівні.