Ой господарю, господарочку,
Пусти до хати Маланочку.
Наша Маланка не сама ходить –
Нашу Маланку Василь водить.

Українці, вірні єдиній помісній православній церкві, вперше відзначили день преподобної Меланії, більш відомий як Щедрий вечір, за новоюліанським календарем, 31 грудня. Цього дня ватаги, вбрані в костюми тварин та фольклорних персонажів, ходять від хати до хати, щедрують та віншують господарів усякими гараздами. Але хто ж ця Маланка? І що то за обряд «водіння Кози» та до чого тут міфічні істоти?

«З Нащада Світа»

В язичницькі часи головним персонажем святкування «переберії» (від слова «перебиратися», себто «перевдягатися») була молода та красива Маланка, яка під Новий рік приходила на заміну старій бабці, минулорічній Маланці.

Обряд водіння Маланки в Україні 1894

Обряд водіння кози, 1926

Пишуть, що її образ походить зі стародавнього міфу. Мовляв, у бога Місяця, окрім сина Лада, була донька Маланка. Лютий змій викрав дівчину із батьківського дому і зачинив у своєму темному підземному царстві. Визволив красуню славний богатир Васильчик, з яким вони згодом і побрались.

Християни у цей день вшановують пам’ять святої Меланії , яка за життя була черницею та допомагала нужденним. Проти волі вона одружилася з юнаком Апініаном. Двоє їхніх дітей померли, тому подружжя вирішило присвятити все своє життя служінню Богові. Вони відвідували хворих, допомагали бідним. Їхнім коштом було збудовано численні храми та лікарні. Після багатьох років мандрів в ім’я Господнє свята Меланія закрилася в одинокій келії на горі Єлеонській. Поступово поряд виник монастир, де зібралося 90 дів. 31 грудня 439 року Меланія віддала свою душу Господові. Так звучить християнський переказ.

Маланка – парубок?

Святкування Маланки в Україні спромоглося пронести крізь тисячоліття традиції дохристиянської віри. Чудернацький одяг, розмальовані обличчя, страшні маски, дзвіночки та батоги у руках – все це основні елементи «переберії». Основні діючі особи – перевдягнений у дівчину неодружений хлопець (Маланка) і, навпаки, дівчина або жінка у чоловічому вбранні (Василь), а також Дід, Баба, Циган і Циганка з дітьми, Коза, Кіт, Чорт, Орач з чепігами (плугом). Щороку Маланчина галерея поповнюється новими персонажами: офіцерами і солдатами неіснуючих армій, сучасними президентами, депутатами різного штибу, місцевими діячами, рекетирами, зірками шоу-бізнесу, кіногероями і навіть… вірусами (Covid-19).

Маланкування в селі Осички, Одеська область. Фото: dovkola.media

Традиційно Маланка – невміла господиня, і перевдягнений хлопець пародіює жіночі заняття відтворенням незграбної роботи. Ватага з музиками, яка інколи нараховує від 50 до 200 чоловік, рухається вулицями, стежками, городами і… бешкетує: закидає тини на стріху, знімає ворота й переносить їх в інше місце, перекидає автомобілі, збиткується над перехожими. Традиційно, ходячи по хатах, «маланкарі» до звичних побажань здоров’я і достатку додають побажання сімейного щастя, ставлячи неприйнятні в інший час сценки еротичного змісту і співаючи щедрівки:

А на Маланки печуть оладки,
Та не ламайте – цілі давайте!
Наша Маланка господиня,
На ополонці ложки мила,
На ополонці ложки мила,
Ложку-тарілку утопила…
Щедрий вечір, добрий вечір
Добрим людям на здоров’я!

Маланкування в селі Осички, Одеська область. Фото: dovkola.media

«Де Коза ходить, там жито родить»

Прадавня легенда гласить: аби врятувати Ісуса від злої Мари, Божа Матір перетворила Його на … козу. І допоки триватиме боротьба добра і зла, Богоматір щороку творитиме таке перетворення. В дохристиянських віруваннях коза символізувала родючість та достаток. Без тотемної «ярої Кози» не обходилися ритуали вшанування нового весняного року. Це вже потім, внаслідок реформи календаря, коза стала символом зимових святок.

Роль Кози виконує молодий хлопець, вбраний у кожух навиворіт, з маскою на обличчі або опудалом тварини в руках. Його зазвичай вирізають з дерева, замість очей вставляють блискучі бляшки чи ґудзики, а ніздрі випалюють. На роги «козі» могли чіпляти дзвіночок і прикрашати їх різнокольоровими стрічками.

Фото: life.pravda

В кожній хаті щедрувальники розігрують традиційну виставу. Весела й життєрадісна Коза стрибає по оселі, поки її не підстрелюють мандрівні мисливці. Щедрувальники намагаються її оживити і просять для неї сала, масла, сиру і жита. І коли господарі обдаровували чимось Козу, та оживає, підводиться і радісними підстрибами «натанцьовує» господарям врожай, добробут, плодючість тварин і родючість поля:

Де Коза ходить, там жито родить,
Де Коза ногою, там жито копою,
Де Коза рогом, там жито стогом…
А де не буває, там все вилягає.

Малюнок: mar.ivanovn

Сьогочасний обряд «Кози» перетворився на пародійно-гумористичну народну виставу. Сюжет все більше віддаляється від свого автентичного аналога, доповнюючись новими епізодами і, відповідно, новими персонажами. Так з’являються «дід», «баба», «циган», «єврей», «козак», «лікар», «юристи», «гончарі» і гумористичні сценки: «сварка діда й баби», «доїння кози», «лікування кози», «продаж кози на ярмарку» тощо.

Три способи дізнатися про судженого

Здавна вважалося, що дівочі ворожіння непередодні свята Василя здатні передбачити майбутнє та розповісти про судженого. Найвідомішими є гадання на книзі, зернах та віникові.

Для ворожіння на книзі дівчина загадує бажання, навмання розгортає художню книгу та вказує пальцем на будь-який рядок. Це й буде відповіддю на загадане.

Зерна вкажуть на особливості майбутнього нареченого. По колу розставляються тарілки з різною крупою: гречкою, пшоном, рисом, манкою, вівсянкою, перловкою, а в окреме блюдце наливається вода. Дівчата по черзі розкручують у центрі кола сире яйце і дивляться, в який бік воно покотиться. Якщо до гречки – наречений буде багатим, до пшона – буде блондином, до рису – буде одруженим, до манки – прибуде з півночі, до перловки – буде військовим. Вода означає, що на дівчину чекають подорожі. Якщо яйце крутиться на місці, значить, дівчина цього року заміж не вийде.

А ворожіння на віникові навіть покаже який наречений на вигляд. У ніч на Василя над тарілкою з водою кладуть гілочку з віника та проказують: «Суджений-ряджений, переведи через місток». Хто присниться – за того й заміж.

Культура з тисячолітньою історією – це неоціненне багатство, похвалитися яким може далеко не кожна нація. Івана Купала, Маланка, Вертеп… Ціною власного життя наші предки зберігали традиції, які формують унікальний культурний код та ідентифікують нас як українців. Маємо зберігати цю спадщину, збагачувати та передавати з покоління в покоління.