Народжені в СРСР добре пам’ятають пісні Булата Окуджави воєнної тематики. Йшлося в них про події Другої світової та захист рідної землі.

Одна із таких пісень починається словами:

Ах, война, что ж ты сделала, подлая:
стали тихими наши дворы,
наши мальчики головы подняли —
повзрослели они до поры…

Онуки і правнуки тих «мальчіков» нині вже не захисники. Переступивши кордон сусідньої суверенної держави, вони остаточно звиродніли до орди агресорів. Цей «перевернутий феномен» аж ніяк не викликає дисонансу ні в самих окупантів, ні  в тих, хто оспівує їхній «героїзм». Пояснити це з’явище під силу не стільки політологам, скільки психіатрам. Маємо масу, зомбовану за лекалами нацистської пропаганди і совєцького виховання, для яких московська «вєлікодєржавная» пиха традиційно служила родючим погноєм.

Багато хто з українців на початку широкомасштабного російського вторгнення сподівалися, що «за порєбріком» навіть після «зачистки» опозиційного політикуму знайдуться бодай якісь притомні сили, які в різний спосіб саботуватимуть  війну. Не знайшлося…  Ні серед простих громадян, ні серед російської знаті. Не було протестних демаршів російських дипломатів, які як ніхто інший розуміють що відбувається, не чутно обурливих антивоєнних голосів науковців, істориків, лідерів громадської думки. Максимум, на що ухитрилися російскі «трєзвиє уми», – на мовчанку або еміграцію. Але навіть вибравшись за межі «зони», на яку перетворилося їхнє «отєчєство», «нєсогласниє» не спромоглися на масові антивоєнні, антипутінські акції.

Нині активно розвинене блогерство, включно з «чат-рулетками». Якщо ви натрапляли на  спілкування українських блогерів із пересічними молодими росіянами, «мальчіками» призовного віку зокрема, мали можливість зробити чіткий висновок: практично всі вони готові йти воювати. Вбивати і завойовувати. Їхні пояснення вкрай обмежені пропагандистськими слоганами: від «істрєблять націстов», до  «ісполненія долга». Навіть ті, хто усвідомлюють незаконність своїх дій, приречено опускають очі й безсило готові підкоритися зомбованій і заляканій більшості…

Що це? Небажання розуміти ситуацію? Безсилля? Жорстокість?  Певно що  все разом. «Мальчікі», сп’янілі перспективою безкарності,  готові стати вбивцями, грабіжниками, ґвалтівниками. Упевнені: коли повернуться живими, їх запросять дорогими гостями на шкільні уроки  «патріотічєского воспітанія», щоб заохочували «пацанов» також брати до рук зброю і йти вбивати,  «єслі путін прікажет».

Технологію «героїзування» воєнних злочинців московський кремль поставив на широку ногу: за обіцянками глави путінської адміністрації Сєргєя Кірієнка, щонайменше 50 російських «вєтєранов» невдовзі стануть мерами та губернаторами регіонів – «програмою реінтеграції «Врємя гєроєв». Можна уявити, яку ці «гєрої» проводитимуть політику, допавшись до таких посад. Окрім усього постійно збільшуються одноразові виплати найманим убійникам, які воюють в Україні. У деяких регіонах росії вони вже перевищили 30 тисяч доларів.

Так, путінські «мальчікі» зразка новітньої російсько-української війни перетворилися на серійних убивць, на «колективного Чикатила». Але безвольне російське суспільство продовжує їх порівнювати з окуджавівськими  «мальчіками» 1941-1945 років. І на цю «бєсовщіну» поки що нема ради…