Мистецтво не спить навіть у воєнний час. Українська молодь, творча і сучасна, знаходить свій голос, зокрема, творенням арт-проєктів. Марія Ємельянова, вона ж Машка Ромашка вчиться в одному зі столичних вишів на художнього реставратора та має намір стати ілюстратором. Як каже сама про себе, «займаюся майже всім, що стосується художнього втручання». Художня постановка, образотворче мистецтво, фотографія – поле її творчості. За спиною Маші спільний з подругою (@ochen_original) проєкт – @ochencoolevents і декілька інших, про які розповімо далі.

– Натхнення – двигун творчості. Що надихає тебе створювати нове?

–У мирний час це були дрібні моменти, за які я могла вхопитися та розвинути якусь крихту ідеї. Або ілюструвала власні відчуття снів, таке теж було. А зараз надихає абсолютно все. Події, люди, хороші моменти, почуття. Багато робіт було важко малювати морально, бо саме розуміння того, що я ілюструю, жахало.

– В тебе, очевидно, є друзі, такі ж яскраві особистості. Де б ти порадила творчим людям шукати однодумців?

– Якщо це вже і тепер – долучайтеся до діджитал-проєктів. Зазвичай там величезні команди з купою різних цікавих людей. А у мирний час не бійтеся спілкуватися. Так, може бути ніяково, але підходити знайомитися з людьми, скажімо, на творчих вечорах – шикарна тема. Я так зі своїм кращим другом познайомилася.

– Ти стала учасницею проєкту Ukraine War NFT. Чим він опікується?

– Створенням колекції NFT-ілюстрацій «Війна України». Це величезна команда людей з різних куточків країни, різного віку та світогляду, які об’єдналися, щоб допомогти Україні. Коштами, продаючи ілюстрації. Ми здружилися навіть через сенсорну клавіатуру.

– Можеш розповісти про свої роботи для цього проєкту?

– Це три архітектурні споруди, з Харкова, Чернігова та Маріуполя – до та після вторгнення російських окупантів. Дуже важка робота, але дуже цікавий досвід.

– Ти розповідаєш про психологію кольору в молодіжному інтелектуальному ком’юніті Inverium Prodigy. Що треба знати про цей термін?

– Психологія кольору – це про те, як колір діє на нас. Які позитивні чи негативні емоції викликає. Або, наприклад, можна проаналізувати, чого саме нам не вистачає, коли намагаємося оточити себе певним відтінком.

– А є кольори війни?

– Так, чорний і червоний. Це майже як другий прапор України. Палаюче небо та спалена земля. В мене червоний та чорний асоціюється з гнівом. Гнівом українців.

– Якими барвами порадиш оточувати себе, щоб почуватися краще?

– Теплою жовтою та зеленою. Нині весна і це зробити простіше. Треба більше уваги звертати на речі у цих кольорах. Коли наш мозок схоплює щось тепло-яскравого кольору, то концентрує на цьому увагу, бодай на пару секунд. Завдяки жовтому виробляється більше ендорфіну, і смуток може перейти з відмітки 10/10 до 7/10. Це небагато, але ж сонечка вже побільшало. А зелений вважається одним з найспокійніших кольорів. Болотяний, темний, оливковий, трав’яний і тд.

– Чи вже плануєш нові проєкти?

– Щоб саме планувати – не планую, але дуже хочу зробити виставку «Післявоєнне мистецтво». Це поки що єдине, що у намірах, а як і коли воно там буде – не знаю.

– Що побажала б читачам цього інтерв‘ю?

– Будьте сильними, наберіться терпіння, жодним чином не здавайтеся, особливо самим собі. Вдих, видих і продовжуєм йти до перемоги. Військові, волонтери, працівники цивільних інфраструктур – ви найкрутіші! Ті, хто бережуть свою менталку або намагаються прийти до тями, – ви молодці» Все буде добре!