Минуло два тижні, як був оприлюднений мій роздум. Дякую читачам за щирі відгуки!

Зауважу: певні позитивні зміни у протидії коронавірусу все ж  відбуваються. Активізувалися волонтери, дбають про забезпечення лікарів життєво необхідними захисними спецкостюмами та дезінфікуючими розчинами; щось направляє держава. Хто не може допомогти медпрепаратами, доставляє в лікарню піцу та інші продукти… Словом, рятуємося.

Мені важко судити, наскільки правильно у глобальному вимірі діє наша влада. Та все ж деяких явних проблем, що нині стали завадою, можна без особливого труда уникнути. Я про старе: як лікарю дістатися на роботу. Кількість автобусних маршрутів збільшилася. Але сісти в автобус не так і просто. Казковому Івасику-Телесику на третю добру гусочку пофортунило. А наш міський лікар зазвичай мусить пропустити з десяток автобусів, перш ніж потрапить до салону. Жовті знаки, посвідчення не допомагають. Невже так важко спеціалізувати транспорт (три рейси зранку і три звечора, в установлений час), щоб підібрали саме лікарів?

Із «ноу-хау». В лікарнях не вистачає техніки для обробки спецкостюмів. І пішли голі на видумку. Помітили, що непогано з цим справляється… обприскувач проти колорадських жуків. Це не квартальні жарти, це, на жаль, наша гірка житейська правда.

Через нинішню вселенську чуму ми вже переосмислюємо цінності буття, змінюємо орієнтири. Звісно, воно все відносне. Історія людської цивілізації, тобто останні 5 тисяч років, була історією епідемій, які руйнували царства, держави, змінювали хід воєн, сприяли змінам у науці і  культурі.

Ми звикли, що  протягом останніх кількох десятиліть контакти між різними частинами світу постійно інтенсифікувалися, сотні мільйонів людей перебувають у постійному русі. Варто було спалахнути інфекції, і вона на поїздах, літаках, автівках і теплоходах поширилася країнами та континентами. І вже навіть той, хто сидить на золотих мішках, не може вберегтися від цієї смертельної напасті. Але це ж він і тисячі його подоб, замість того щоб фінансувати медицину, систему охорони здоров’я, тринькали мільярди на свій «земний рай», на розкішний вітер.

Не завжди адекватні акценти робив і кожен з нас. Певен, що в  кожному домі є власна аптека: свій власний чи з поради бувалих набір ліків на всі випадки життя. Успіхом користуються і популярні медичні телепередачі, газети та журнали. Можна сказати, нинішнє суспільство тотально медикалізоване. Як писав Роберт Музіль, автор книжки «Людина без властивостей»: «Ми народжуємося в лікарні, ми вмираємо в лікарні. Чому б нам не жити так, немов ми знаходимося в лікарні».

Соціологи вперше визначили поняття медикалізації ще у 60-х роках минулого століття. У центрі їхньої уваги була так звана медикалізація «відхилень»: за антисоціальною поведінкою стояли медичні та біологічні причини, а не проблеми суспільних норм. Тобто звичайні життєві ситуації – синдроми дефіциту уваги і гіперактивності у дітей, алкоголізм, менопауза, старіння, безпліддя, смуток, ожиріння, облисіння. Жорстоке поводження з дітьми, насильство в сім’ї, азартні ігри і розбещеність також стали предметом уваги лікарів. Та й сама смерть стала медичною проблемою.

Тож нинішній вірус має свою передісторію. Будемо сподіватися на еволюцію думок. Певен, що багато лідерів країн світу зійдуть з політичних арен, бо не впоралися з викликами часу. Іншим стане і кожен з нас, іншим буде ставлення до реалій життя. Не повинно такого бути (а воно є), щоб депутат із середньою освітою вносив до законопроєкту… шість тисяч (!) правок. Теоретично, звісно, все можливе. Але чого кожен з нас мусить терпіти таких нездар із жуками в голові, задихатися їхнім смердючим бізнес-політичним сміттям?

І чому влада, замість того щоб нині гідно оцінити роль лікаря, вчителя, возвеличує у «першосортні» саме каральні професії, рятівні для тоталітарних режимів: прокурорів, суддів та ін.? Куди правимо, люди?