Український рок-гурт «Мері» створено ще 1996 року. Їх музика сповнена любові до України, позитивної енергетики та сенсу. «Мері» має свою вдячну аудиторію. Ось фрази фанатів, зібрані мною після концерту: «Гурт геть не схожий на інші українські гурти! Пісні прості, але завжди «в десятку»…»;  «Мені насамперед подобаються тексти пісень: вміти сказати просто про складне – це, безумовно, талант…»; «Гурт люблю за пісні українською мовою! Заспівають російською чи змінять стиль, – не слухатиму…»; «Просто вони особливі. Вони – патріоти!..».

А починалося все буденно. Віктор Вінник і Тарас Ших вирішили створити дует. Не планували нічого серйозного, доки не виступили у Тернопільській філармонії на конкурсі авторської пісні. Тоді навіть не мали назви дуету. Згодом до них долучилися ще кілька музикантів – отак гурт отримав назву й електронне звучання.

2001року – перша знакова перемога: пісня Віктора Вінника «Мерідіани» вибивається в лідери музичних рейтингів – її «крутять» практично всі FM-радіостанції країни. Гурт записує 3 студійні альбоми: «Мерідіани» (2007 рік), «Війни в прямому ефірі» (2010) та «Кулями любов» (2014). І знімає 10 кліпів.

Віктор Вінник, фронтмен «Мері», – емоційна, відкрита і щира людина. Народився на Львівщині. Потім жив з батьками в Салехарді – місті на північному полярному колі Росії. А коли родина повернулась в Україну, Віктор втупив до Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника в Івано-Франківську. Звідти і бере початок «Мері».

–  Звісно, мені сумно, що на наших сценах все ще надто мало української мови, проте радує, що вже більше англійської, ніж російської. Краще вже так, – ділиться думками співак.

– Вікторе, що скажете про збільшення українського контенту на нашому телебаченні та радіо?

– Безумовно,  нам треба законодавчо захиститись. Інше питання, я знаю, як це відбуватиметься. В нас закони самі по собі, влада сама по собі і люди самі по собі. Тобто ухвалити закон – це одне, та чи буде він виконуватися?.. Маю сумніви. А так збільшення українського контенту – крок правильний. Звісно, у нас багато російськомовних громадян, які хочуть чути російське. Питання: як це переламати? А ламати треба! Бо поки мовою маніпулюють, доти існуватиме загроза російських танків.

– Ви особисто брали участь в протестних акціях?

 – Був на Майдані гідності, коли все тільки розпочиналось. У Львові був на стихійному майдані. Там під гітару виконав кілька пісень. Але… Дуже точно про все, що відбувалось потім, сказав Кузьма  («Скрябін»): «Не можна плутати дискотеку з революцією. Треба пам’ятати, що пісня має серйозний заряд, але вона залишається всього лиш піснею. Якби Майдан продовжував співати коломийки, нічого б так і не відбулось».

Всі музиканти мають право робити те, що вважають за потрібне. Я переконаний: якщо не був у перших лавах революціонерів, то не маю морального права писати про це пісні. Тиражувати, афішувати їх, робити з цього інформаційний привід. Люди не дурні, вони розуміють що це – кон’юнктура. Це дуже низько. Таке доведеться спокутувати. Тому я таких речей тупо боюся.

Кілька моїх пісень, до речі, постійно звучало на Майдані – і у 2004-му, і в 2014-му. Але вони не були написані «під події», просто так співпали. Пісні «Незнайомий мій брат» – 13 років, а її продовжують співати під гітару у дворах. Її зі мною мало асоціюють, і композиція зажила своїм життям. Вона перейшла в народ і це, напевно, найбільше моє досягнення.