Влада нашого міста зібралася-таки вшанувати пам’ять Героїв Майдану. У звичний для наших базарних часів спосіб: якщо того, що має бути, не минути – варто б його з вигодою збути.

Може, й нема тут нічого дивного, адже не секрет, що на крові майданівців до влади проштовхалися і ті, котрим було б дуже зручно, щоб народ чимшвидше забув про ту кров. До полтавського журі, яке розглядало конкурсні пропозиції, запросили «київських фахівців». Відомих тим, що напористо проштовхували аналогічний проект для столиці, який проте мистецька спільнота дружно поховала. Тепер цих «спеців» позичили полтавцям.

Ви не повірите, але таке буває: місцева влада просто не знайшла вдома достойників. Ну, нема в Полтаві фахових художників, архітекторів та скульпторів – хоч ти плач! Обласні організації спілки художників та архітекторів є, велелюдні виставки організовують, про багатьох митців Україна і світ знають, а місцеві чиновники – сном-духом…

Це, звісно, казочка. А насправді складається враження, ніби хтось це журі добирав з прицілом, для певного результату. Коли голову обласної адміністрації прямо запитали, хто визначав склад конкурсної комісії, той запевнив: мовляв, нічого не знаю, сам лише її список затвердив.

То що ж за проект переміг у Полтаві? Замість пам’ятника чи хоч пам’ятного знака на площі перед будівлею ОДА, конкурсанти-переможці запропонували… реконструювати саму площу. «Амбітною», як вони вважають, частиною їхньою проекту є… штучний струмок. Отакий «мистецько-патріотичний» замах на вічне.

Тому і зрозуміла заява, яку автор проекту озвучив в ефірі місцевого телебачення: мовляв, геть відмежовуюся у цьому творчому задумі від ідеології. Цілком слушно тоді прозвучала гнівна репліка полтавської художниці, учасниці Майдану Юлії Петушинської: «І це у той час, коли ми програємо ідеологічну війну північному агресорові!»

Коли полтавський ескізний проект побачили у столичній Національній Академії образотворчого мистецтва і архітектури, у зодчих виникло запитання: «А що буде зі струмком узимку?» Ще конкретніше запитали скульптори: «Де ж у проекті пам’ятник?»

А навіщо пам’ятник, якщо проектант відхрестився від ідеології?

А тепер найголовніше: про матеріальну вигоду проекту. Влада намагається при цьому модернізувати і саму будівлю ОДА з добудовами. Для цього треба солідний кошторис, адже мінятиметься вигляд будинку. Мовляв, на дворі декомунізація, а будівля обласній адміністрації дісталася від спочилого в Бозі обкому компартії.

Ніхто не проти  благоустрою будівлі і майдану. Шукайте, панове чиновники, гроші в міському чи обласному бюджетах, просіть трансфер з Києва і до діла: перебудовуйте, реконструюйте, діліть, розпилюйте… Але до чого тут проект ушанування пам’яті героїв трагічних подій 2014 року?

Щоб достукатися до влади, ініціативна група фахівців архітектури і мистецтва організувала обговорення, на якому одноголосно висловилися проти реалізації цього проекту. Але влада не почула митців.

Тому полтавці, небайдужі до пам’яті Героїв Майдану, і надалі боротимуться, щоб у їхньому місті постав гідний пам’ятник. Для цього має бути незаангажоване журі з професіоналів-патріотів. І не кулуарний псевдоконкурс, а відкрите широке обговорення представлених робіт творчою спільнотою, громадою.

До слова, поки що жодного такого проекту немає. А заяви адміністрації, що то нібито чубляться між собою полтавські художники, які хочуть просувати свої проекти, – «слова та голос – більш нічого».