Груднева зустріч лідерів «Нормандської четвірки», останнє засідання якої проходило три роки тому, вселяла оптимізм. Адже йшлося про підготовку плацдарму для  реінтеграції непідконтрольної частини Донецької і Луганської областей. Але знову з’ясувалося, що на цьому шляху чимало каменів для спотикання.

Про що домовилися?

Україна і РФ  проведуть новий обмін полоненими у форматі «всіх на всіх» до 31 грудня. І хоча списки узгоджуються, хтось відмовляється від обміну, але маємо всі підстави сподіватися на повернення наших хлопців. Домовилися про повне перемир’я на всіх ділянках. Названо три нові точки розведення, яке відбудеться в березні. Відкриють і нові пункти пропуску.

Розширено мандат ОБСЄ. Місія має спостерігати за дотриманням домовленостей, зокрема, припиненням вогню і відведенням бойової техніки, –  цілодобово сім днів на тиждень.

Скажете, що домовленості вже порушуються? Дійсно, сторони  обстрілюють одна одну. Гинуть військові, а трапляється, що й мирні мешканці. Зауважимо, що на виконання домовленостей, досягнутих у Парижі, сторонам дали чотири місяці, після чого відбудеться нова зустріч. Якщо зазначені завдання виконають, перейдуть до нового етапу перемовин. Зокрема, йтиметься про підготовку виборів на непідконтрольних територіях, їх безпекову складову,  впровадження Закону про особливий статус Донбасу.

Зрозуміло, особливих сподівань на ідеальне виконання домовленостей немає. Попередня практика – яскраве підтвердження цього. Як би і про що б не домовлялися на високих зустрічах, і Україна, і Росія по своєму бачить шлях до примирення. Не останню роль грають і ділки, що наживаються на війні, але мають політичний вплив по обидва боки розмежування.

Інтереси сторін

Українське керівництво, яке має повний «мандат» і підтримку країн Заходу і міжнародних фінансових організацій, переслідує кілька цілей. Вони розділені на можливі варіанти «під час війни» і «після неї».

Давні економічні зв’язки і примітивне збагачення нуворишів «під час війни» міцно пов’язує Україну і «ЛДНР», але категорично неприйнятне для Заходу, бо той проти будь-яких форм корупції. Для Росії  витрати на підтримку «штанів» «ЛДНР» надто обтяжливі. Негласне правило «війна все спише» дозволяє «надмірні витрати» пояснювати «фронтовою необхідністю». До такого аргументу вдаються і лідери сепаратистів, які пояснюють «неспроможність» наведення порядку в економіці  військовими діями і блокадою.

Саме тому найчастіше, як партнери України, так і покровителі сепаратистів виступають за якнайшвидше припинення конфлікту, підштовхуючи до прямих переговорів.

По той бік «лінії»

Чи не вперше за час збройного конфлікту жителі непідконтрольних територій демонструють  одностайність. Йдеться про загальний скепсис з приводу результатів нормандських переговорів. Місцеві мешканці називають підсумки скромними: бачать у них більше політичного фарсу, аніж практичної доцільності. А домовленість провести наступну зустріч через чотири місяці навіть «розвеселила». Чи це не значить, що розв’язання нагальних проблем місцевих мешканців і реінтеграцію окупованих територій  знову розмажуть у часі?

На дієвість нормандських домовленостей чекало чимало людей з обох сторін конфлікту. Кожен другий українець був упевнений у тому, що компромісні рішення, про які неодноразово згадували представники чинної влади, стануть першими кроками до повноцінного миру. Втім  Донбас у подібний розвиток вірить деталі менше. Багато хто  вважає, що «тимчасовий карантин» тут перетворюється на повну консервацію і перехід у фазу замороженого конфлікту.