Від 16 липня набули чинності законодавчі норми, які поширюють вживання державної мови в суспільному житті. Українською мають проводитися концерти, шоу-програми, культурно-мистецькі, розважальні, видовищні заходи, супровід (конферанс), афіші, постери, буклети інші інформаційні матеріали про культурно-мистецькі та видовищні заходи. А це основне, чому противилися всілякі «квартали» та «дизелі»…

Новим нормам, на впровадження яких визначалися відповідні терміни, і справді чинився шалений опір. Та свідома українська спільнота не дрімала. До самісінького 16 липня у Верховні Раді були спроби, змінивши норми іншого закону, відтермінувати дію мовного законодавства на розважальні, видовищні програми та фільми на телебаченні. Схоже, космополітичній шоутелеіндустрії, контрольованій олігархатом, державна мова стала у горлі кісткою. Скажи про це французові, німцеві чи полякові – ті просто не зрозуміють предмету супереки. Там чітко внормовано публічні виступи, концерти, спектаклі – звісно, рідною мовою.

Новозапроваджені мовні законодавчі норми стосуються також вистав у театрах комунальної власності, туристичного та екскурсійного обслуговування. Ще одна норма – видавці тепер мають упродовж року друкувати українською не менше 50% усіх книжок. І в книгарнях продукції українською теж має бути не менше половини найменувань.

І нарешті норма, яка стосується чиновників: якщо вони справді хочуть послужити державі, то тепер мають складати іспит на рівень володіння українською мовою.

Зазначу, що практично кожну із цих запроваджених норм, депутати або пом’якшили, або спорядили якимись «винятками»… Але навіть такі «пом’якшені» вимоги однозначно розширять сферу української мови в суспільному вжиткові.

Тепер украй важливо суспільством контролювати як влада в центрі і на місцях втілює нові статті мовного законодавства. Сподіватися лишень на активістів чи мовного омбудсмена – марні справи. Маємо діяти усім миром! Бо всіляких «лазівок» для тих, хто не хоче українського, ще достатньо. Одна з них – вулична реклама, вивіски на магазинах, торговельних центрах, кафе і ресторанах. Пройдіться середмістям Києва, його Хрещатиком. Враження – наче ти десь у штаті Айова: потоки англомовних плакатів і вивісок. Правильно це, чи ні? Як на мене, міжнародні фірми та організації можуть відтворювати свої автентичні бренди. Але на цих вивісках і рекламних щитах поруч обов’язково має бути український переклад. Винахідливі ж любителі російської (а можливо, і власники закладів) примудряються пропагувати московщину по-латинськи. Для прикладу, кілька фотоілюстрацій такої «мовної еквілібристики». Світлини зроблено в центрі столиці України. А що говорити про інші мегаполіси, особливо, у східних та південних областях? Отож-бо.