Греко-римська боротьба веде свою історію від античних часів і належить до олімпійських видів спорту. Про перші кроки у спортивній кар’єрі, суперників, емоції після бою і плани на майбутнє говорили із срібним призером Європи з греко-римської боротьби 2017 року, майстром спорту України Мирославом Солов’яном.

– Боротьбою почав займатися в 7 років, – пригадує Мирослав. – Прийшов у секцію до тренера Сергія Миколайовича Шинкарука. Я частенько прогулював тренування, але він бачив в мені перспективу і буквально примушував мене займатися. Я навіть вивчив автомобільні номери Сергія Миколайовича і кожного разу ховався, коли бачив його автівку. Безумовно, зараз я вдячний за всі його зусилля.

Потім перейшов тренуватися до Анатолія Анатолійовича Базика. Вважаю, що тоді мені зустрівся найкращий тренер. А згодом мене запросили в Костопільський ліцей-інтернат, там і навчався з 9-го до 11-го класу. Моїм наставником був Дмитро Федорович Шевчук, старший тренер збірної України з греко-римської боротьби серед кадетів. В ліцеї я показував найкращі результати.

– Як батьки реагували на твоє захоплення боротьбою?

– Коли почав займатися боротьбою, вони змушували ходити на тренування. Втім до інтернату спершу відпускати не хотіли, але згодом були тільки за моє навчання там. Батько завжди холоднокровний і небагатослівний, а мама навпаки – більше переживає і підтримує. Мама – моя головна мотивація.

– Що для тебе найважче в спорті?

– Мабуть, морально налаштуватися перед кожним боєм. Особливо важко, якщо виходиш на реванш. В дитинстві це ще не зрозуміло, а вже дорослішим усвідомлюєш: якщо будеш морально слабким, не виграєш.

– Які відчуття після поразки? Чи аналізуєш з тренером відеозаписи боїв?

– Під час боротьби на емоціях намагаєшся зробити все можливе заради перемоги. Не завжди вдається. Буває, залишається десять секунд до кінця бою, а ти розумієш, що несила щось змінити. Починаєш дорікати собі, ходиш засмучений, пониклий, навіть плачеш…

Інколи їдеш на змагання не заради перемоги, а лише для того, щоб набратися досвіду. Але на чемпіонатах України та Європи повинен чітко робити свою роботу і вигравати. На такому етапі теж бувають помилки, але потім разом з тренером їх аналізуємо.

Фото з особистого архіву М. Солов’яна. Чемпіонат світу 2019

– Маєш свого кумира у спорті?

– Так, це Жан Беленюк. Мені імпонує його професійний підхід до спорту. Таких, як Жан, – одиниці в усьому світі. Боротьба – його стихія. Хотів би бути схожим на нього.

– Думав про кар’єру тренера з греко-римської боротьби?

– Є намір готувати кадетів, тобто хлопців від 15 до 17 років. Вважаю, що зможу результативно тренувати. Але мені потрібні спортсмени, готові працювати до сьомого поту. Тільки тоді за рік кадети стали б чемпіонами.

– Збираєшся повернутися у великий спорт?

– Найімовірніше, ні. З початком повномасштабного вторгнення в Україну російських військ заняття з тренером довелось припинити. Тепер займаюся самостійно. Під час війни зрозумів: у спорті потрібно віддавати всього себе, а я до цього вже не готовий.