І сьогодні серед молоді, що не уявляє свого життя без айфонів з Інтернетом, неодмінно знайдуться рішучі, готові тиждень-другий пожити поза звичним комфортом.

Карта,  компас,  ліхтар,  мотузка, ніж, намет, мінімум харчів – от і все, що беруть скаути із собою в похід. А найголовніше – перевірених друзів і набутий досвід. Щороку у скаутський рух приходять нові юнаки та дівчата, але заповідь «менше комфорту – більше природи» передається від покоління до покоління.

В Україні найперші скаути назвали себе пластунами-розвідниками. Серед засновників «Пласту» був син Івана Франка Петро, пізніше – військовий льотчик Української галицької армії, а згодом і депутат Верховної Ради УРСР І скликання.  Його доля невідома, втім у будь-якому випадку – трагічна. З початком Другої світової війни він, за однією версією, загинув від фашистської бомби, за іншою – був страчений «енкаведистами».

Крім «Пласту»,  нинішню молодь гуртують Всеукраїнське об’єднання «СПОК» та Всеукраїнська організація «СІЧ». Разом вони утворили Національну організацію скаутів України.

Її секретар, одна з організаторів цьогорічного збору-походу «Козацькими шляхами»  Ярослава КОЛОБОВА – істинна фанатка скаутингу.

– Як на мене, у глибині душі кожного з нас живе скаут. Хіба можна забувати, що ми лише частинка природи? Скаутський рух допомагає відкрити юнакам і дівчатам найпростіші, але найважливіші правила і закони буття: бути чесним і вірним другом, доброзичливим, допомагати іншим, займатися спортом. І головне – мати не лише охайний одяг, а й чисті думки, слова, вчинки. Коли я зрозуміла, що почуваюся частинкою скаутського руху, – залишилася тут,  знайшла себе.

– Складається враження, що скаути намагаються обмежувати своє спілкування з медіа. Принаймні, у походах відмовляються від ґаджетів?

– Ми багато часу проводимо поза стінами своїх осель.  І часто стінами відгороджуємося від своїх друзів – за допомогою Інтернету і телевізорів. А люди мають спілкуватися одне з одним, ходити в походи, подорожувати. Це значить шукати себе. Бо, зливаючись із природою, ви поволі змінюєте свої життєві цінності, власне бачення світу. Такий відпочинок надихає і згуртовує! Потріскують дрова в багатті, вогонь висвічує обличчя твоїх друзів. А ви разом співаєте чи жартуєте. Теплі спогади грітимуть усе життя…

Кожен з нас колись щось робив уперше: вчився в’язати вузли, ставити намет… Якось мені хлопчина сказав: «Спершу все здавалося важким і незрозумілим, але за кілька днів, що провів зі своїм загоном, зрозумів: бути скаутом – не напрочуд цікаво!» Тиждень на природі, в наметах з друзями  дає розуміння, що, крім телефону й Інтернету, є ще невідкритий живий і неповторний світ…

– Напевне,  у вашої організації багато прихильників. Та чи приймаєте до себе всіх?

– Лозунг «Вступаємо всі!» часів радянських жовтенят чи піонерів – не для нас. Людина має вибрати скаутинг цілком усвідомлено. Тоді й труднощі таборування не будуть такими відчутними та болісними. Скаут має багато обов’язків перед собою, країною і Богом. Зате в мандрівках обов’язково з’являться вірні друзі!

Нинішній збір-похід волонтерських загонів і громадських організацій «Козацькими шляхами» був для нас уже двадцять сьомим. Найменшому його учаснику виповнилося лише шість років.

І коли дивлюся на ще зовсім юних скаутів, бачу, як вони змінюються, то розумію: вони змінюють не лише себе, а й довколишній світ, завтрашню країну.