Київський столичний університет імені Бориса Грінченка спільно з Національною бібліотекою України імені Ярослава Мудрого вшанували пам’ять про треті роковини широкомасштабного вторгнення Читати далі…
Бачити принаймні хоч щось хороше, навіть у найтяжчі часи. Так і сталося зі мною, коли ми в Грінченковому університеті, готуючи фотовиставку, Читати далі…
Два роки тому одлетіла до свого Йванка Марічка Миколайчук (1941-2023). Поставив я на вечірнє підвіконня свічку, запалив і тихо помолився. Прислухаючись-придивляючись
Легендарному українському голкіперові та нинішньому головному тренерові столичного футбольного клубу «Динамо» Олександрові Шовковському виповнилося 50 років.
Сто років тому в Центральній мультиплікаційній майстерні Всеукраїнського кіноуправління (ВУФКУ) художник В’ячеслав Левандовський створив перший український мультфільм «Казка про солом’яного бичка»
У півфінальному матчі «Етапу переможців», найпрестижнішого зимового кібеспортивного турніру «IEM Katowice», у поєдинку зійшлися два гранти гри Cs2: українська команда «NaVi»
(opinion article) What was supposed to happen happened. The incredibly powerful, eccentrically effective, and unpredictably successful Donald Trump came to power
Січень 19, 2023Маргарита ШИНКАРЕНКО, студентка I курсу факультету журналістики Київського університету імені Бориса ГрінченкаКоментарів немає
Темного лютневого ранку минулого року холодна рука війни назавжди залишила відбиток у серцях українців. Біль, боротьба та незламність – це те, що відтоді стало нашим єством. У доблесті та жертовності ратних буднів, у пеклі нашої самовідданої оборони не полишає бойового строю український кінематограф. Об’єктиви камер вихоплюють і фіксують історію всенародної боротьби і звитяги, викривають злочини рашистів, прицільно разять у світовому медіапросторі брехливу пропаганду окупанта.
«Вокзал надії»
Надійна рука допомоги у трагічний час
Від початку повномасштабного нападу росії на Україну десятки європейських вокзалів заполонили українські втікачі від жахіть війни. Гнані єдиним прагненням врятувати життя – своїх рідних, своїх дітей…
Продюсерки Алла Липовецька та Марина Квасова створили документальний фільм про європейських волонтерів, небайдужих до горя «чужої» війни. Тих, хто тепло зустрічали українців на вокзалі «Berlin Hauptbahnhof».
– Ще 23 лютого сучасний та модерновий вокзал Берліна жив своїм буденним життям: потяги та валізи, сосиски та шаурма, зустрічі та прощання, обійми та передчуття нових пригод, а вже за кілька днів він перетворився на один з найбільших у Європі волонтерських хабів, – розповідає креативний продюсер фільму Валерій Корсунський. – Разом з першими потягами, які привезли наляканих, розгублених, втомлених українців, на цей вокзал почали приходити звичайні берлінці: пропонували безкоштовне житло, їжу та будь-яку можливу підтримку. Все це було за велінням серця, бо вчинити інакше вони просто не могли. Людей ніхто не примушував, а вони нічого не чекали у відповідь. І тоді ми подумали, що це не має залишитися непоміченим. Виникла ідея одним з героїв фільму зробити і сам вокзал — місце, де перетнулися долі волонтерів та українських біженців.
Стрічка наповнена проникливими життєвими історіями людей. І відтворює погляд на українську трагедію з Європи – думками представників народу, який і досі несе на собі тягар жахливих наслідків маніакального бажання свого фюрера гарбати і підкоряти чужі території. Фільм проводить дивовижну паралель між минулим та теперішнім: одна з героїнь розповіла, що вже бувала у Німеччині – 1943 року її дитиною силоміць вивезли сюди в товарному вагоні. Тоді це був потяг смерті, а тепер поїздка до Берліна стала спасінням…
«Маріуполь. Невтрачена надія»
Незагойна рана України
Від початку повномасштабного вторгнення маріупольська журналістка Надія Сухорукова щодня записувала на своїй сторінці у Facebook власні відчуття та спостереження. Згодом вони перетворилися на хроніку «Блокадного щоденника», із закарбованими у словах фактами геноциду росії проти мирних мешканців України.
За матеріалами цього денника Об’єднання українських продюсерів створило документальну кінострічку.
За словами продюсера Володимира Бородянського, фільм «наводить різкість на кордоні добра і зла».
– Він про життя простих людей у місті, яке знищує війна. Тут є диво народження під бомбами. Є побутовість очікування гіршого у підвалі філармонії. Є шок від розуміння масштабів варварства, біль втрати та пошук сил, щоб жити далі. А головне, у ньому є міць протистояти обставинам, які, здавалося б, повинні зруйнувати вщент.
П’ять маріупольців – герої стрічки – діляться пережитим у перші місяці війни. Фільм, наче поденний літопис, озвучено рядками зі щоденника Надії Сухорукової.
«Втрачений дім»
Лелеки повертаються до зруйнованих домівок…
Пекуче полум’я війни забирає, нищить все, випалює навіть згадку. З руїн домівок українців вивітрюються щасливі спогади, що зажили в їхніх стінах.
Фільм оповідає історії людей, чиє житло знищив ворога. Мешканці Бородянки, Бучі, Ірпеня, Макарова, Андріївки, Бабинців, Пилиповичів, Дмитрівки, Фастова згадують втрачене. Дехто – на румовиську своїх домівок, обійсть.
Стрічку знято одразу після визволення Київської області та споряджено англійськими і польськими субтитрами.
«Щоденник вцілілої»
Жахлива реальність, занотована на паперових сторінках
Їх силоміць тримали у місцевій школі протягом місяця з початку лютневого вторгнення. Повітря та їжі бракувало, гігієнічних умов – жодних…
«Щоденник вцілілої» – про те, як російські військові перетворили жителів чернігівського села Ягідне на «живий щит», замкнувши їх усіх в одному приміщенні. Якби не щоденні записи тодішніх подій у домашній зошит однієї з потерпілих Ольги Меняйло, світ, мабуть, і не довідався такі подробиці про жорстокість та цинічність «русского міра». Стрічка містить болючі зізнання людей, яким випало пережити знущання ворогів. Завдяки журналістам-розслідувачам український і зарубіжний глядач почує імена воєнних злочинців, назви їхніх військових підрозділів. Фільм теж споряджено англійськими субтитрами.
«Йди за мною»
Поїздка у пекло, що мало не забрала життя
Документальний фільм Любомира Левицького розкриває надзвичайну історію рятувальної операції цивільних з лабетів агресора завдяки бойовим дронам ЗСУ. Майстерна робота знімальної групи привертає увагу глядача до героїчного подвигу бійців 93-ї бригади «Холодний яр».
Під час активних бойових дій під Ізюмом дорогою до рідних Валерія Пономарьова та Андрій Богомаз потрапляють під страшенний обстріл ворожої артилерії. Їхній рух блокують постійною стріляниною, а чоловіка уражає уламками снарядів. Єдиною надією на порятунок для розгубленої Валерії став дрон, до якого прикріплено напис «йди за мною».
У кінострічці присутні кадри, зняті військовими упродовж цієї операції, а в інтерв’ю свідки та потерпілі, діляться драматичними подробицями цієї історії. Фільм – з українськими та англійськими субтитрами.
* * *
Документальна кінотека про нинішню війну поповнюється новими фільмами. Кожен кадр, кожне свідчення, кожне влучне слово працюють на перемогу нескореної української нації.
Владислав Шалота, випускник Київського університету імені Бориса Грінченка, – нині футбольний коментатор, працює на матчах турнірів різних масштабів, які транслюють декілька онлайн-платформ і
Столиця вшанувала Героїв Небесної Сотні. На алеї, яка носить їхнє ім’я, відбувся меморіальний церемоніал за участю воїнів Збройних сил, представників влади,
Журі на чолі з академіком Миколою Жулинським визначилося з переможцем цьогорічного Міжнародного літературного конкурсу імені Григора Тютюнника. Ним став Володимир Ткаченко
Ця давня канадська традиція віщує неофіційний початок осені. Сягає корінням XVII століття – тоді французькі поселенці посадили яблуні у Нової Шотландії,
Документальний фільм від Netflix «Таємниці теракотових воїнів» розкриває захопливу історію однієї з найбільших археологічних знахідок – теракотових воїнів та могилу першого
Американський комік та актор Адам Сендлер, якого називають королем невимушеного стилю, з’явився на 97-й церемонії вручення «Оскара» у шортах, кросівках і
На арені «Utili» англійського Ньюкасла відбулася 27-ма церемонія вручення щорічної британської премії «MOBO Awards» — за досягнення в музиці «темношкірого походження»:
Залишити відповідь