Темного лютневого ранку минулого року холодна рука війни назавжди залишила відбиток у серцях українців. Біль, боротьба та незламність – це те, що відтоді стало нашим єством. У доблесті та жертовності ратних буднів, у пеклі нашої самовідданої оборони не полишає бойового строю український кінематограф. Об’єктиви камер вихоплюють і фіксують історію всенародної боротьби і звитяги, викривають злочини рашистів, прицільно разять у світовому медіапросторі брехливу пропаганду окупанта.

«Вокзал надії» 

Надійна рука допомоги у трагічний час

Від початку повномасштабного нападу росії на Україну десятки європейських вокзалів заполонили українські втікачі від жахіть війни. Гнані єдиним прагненням врятувати життя – своїх рідних, своїх дітей…

Продюсерки Алла Липовецька та Марина Квасова створили документальний фільм про європейських волонтерів, небайдужих до горя «чужої» війни. Тих, хто тепло зустрічали українців на вокзалі «Berlin Hauptbahnhof».

– Ще 23 лютого сучасний та модерновий вокзал Берліна жив своїм буденним життям: потяги та валізи, сосиски та шаурма, зустрічі та прощання, обійми та передчуття нових пригод, а вже за кілька днів він перетворився на один з найбільших у Європі волонтерських хабів, – розповідає креативний продюсер фільму Валерій Корсунський. – Разом з першими потягами, які привезли наляканих, розгублених, втомлених українців, на цей вокзал почали приходити звичайні берлінці: пропонували безкоштовне житло, їжу та будь-яку можливу підтримку. Все це було за велінням серця, бо вчинити інакше вони просто не могли. Людей ніхто не примушував, а вони нічого не чекали у відповідь. І тоді ми подумали, що це не має залишитися непоміченим. Виникла ідея одним з героїв фільму зробити і сам вокзал — місце, де перетнулися долі волонтерів та українських біженців.

Стрічка наповнена проникливими життєвими історіями людей. І відтворює погляд на українську трагедію з Європи – думками представників народу, який і досі несе на собі тягар жахливих наслідків маніакального бажання свого фюрера гарбати і підкоряти чужі території. Фільм проводить дивовижну паралель між минулим та теперішнім: одна з героїнь розповіла, що вже бувала у Німеччині – 1943 року її дитиною силоміць вивезли сюди в товарному вагоні. Тоді це був потяг смерті, а тепер поїздка до Берліна стала спасінням…

«Маріуполь. Невтрачена надія»

Незагойна рана України

Від початку повномасштабного вторгнення маріупольська журналістка Надія Сухорукова щодня записувала на своїй сторінці у Facebook власні відчуття та спостереження. Згодом вони перетворилися на хроніку «Блокадного щоденника», із закарбованими у словах фактами геноциду росії проти мирних мешканців України.

За матеріалами цього денника Об’єднання українських продюсерів створило документальну кінострічку.

За словами продюсера Володимира Бородянського, фільм «наводить різкість на кордоні добра і зла».

– Він про життя простих людей у місті, яке знищує війна. Тут є диво народження під бомбами. Є побутовість очікування гіршого у підвалі філармонії. Є шок від розуміння масштабів варварства, біль втрати та пошук сил, щоб жити далі. А головне, у ньому є міць протистояти обставинам, які, здавалося б, повинні зруйнувати вщент.

П’ять маріупольців – герої стрічки – діляться пережитим у перші місяці війни. Фільм, наче поденний літопис, озвучено рядками зі щоденника Надії Сухорукової.

«Втрачений дім»

Лелеки повертаються до зруйнованих домівок…

Пекуче полум’я війни забирає, нищить все, випалює навіть згадку. З руїн домівок українців вивітрюються щасливі спогади, що зажили в їхніх стінах.

Фільм оповідає історії людей, чиє житло знищив ворога. Мешканці Бородянки, Бучі, Ірпеня, Макарова, Андріївки, Бабинців, Пилиповичів, Дмитрівки, Фастова згадують втрачене. Дехто – на румовиську своїх домівок, обійсть.

Стрічку знято одразу після визволення Київської області та споряджено англійськими і польськими субтитрами.

«Щоденник вцілілої»

Жахлива реальність, занотована на паперових сторінках

Їх силоміць тримали у місцевій школі протягом місяця з початку лютневого вторгнення. Повітря та їжі бракувало, гігієнічних умов – жодних…

«Щоденник вцілілої» – про те, як російські військові перетворили жителів чернігівського села Ягідне на «живий щит», замкнувши їх усіх в одному приміщенні. Якби не щоденні записи тодішніх подій у домашній зошит однієї з потерпілих Ольги Меняйло, світ, мабуть, і не довідався такі подробиці про жорстокість та цинічність «русского міра». Стрічка містить болючі зізнання людей, яким випало пережити знущання ворогів. Завдяки журналістам-розслідувачам український і зарубіжний глядач почує імена воєнних злочинців, назви їхніх військових підрозділів. Фільм теж споряджено англійськими субтитрами.

«Йди за мною»

Поїздка у пекло, що мало не забрала життя

Документальний фільм Любомира Левицького розкриває надзвичайну історію рятувальної операції цивільних з лабетів агресора завдяки бойовим дронам ЗСУ. Майстерна робота знімальної групи привертає увагу глядача до героїчного подвигу бійців 93-ї бригади «Холодний яр».

Під час активних бойових дій під Ізюмом дорогою до рідних Валерія Пономарьова та Андрій Богомаз потрапляють під страшенний обстріл ворожої артилерії. Їхній рух блокують постійною стріляниною, а чоловіка уражає уламками снарядів. Єдиною надією на порятунок для розгубленої Валерії став дрон, до якого прикріплено напис «йди за мною».

У кінострічці присутні кадри, зняті військовими упродовж цієї операції, а в інтерв’ю свідки та потерпілі, діляться драматичними подробицями цієї історії. Фільм – з українськими та англійськими субтитрами.

* * *

Документальна кінотека про нинішню війну поповнюється новими фільмами. Кожен кадр, кожне свідчення, кожне влучне слово працюють на перемогу нескореної української нації.