Класичні рядки Павла Тичини про далекі революційні збурення наповнилися новим змістом. Нині, як і століття тому, чимало сільських майданів знову гудуть: залишатися громаді вже у звичній «Українській православній церкві», яка, насправді, є російською і до того ж втратила канонічність, чи переходити у помісну Православну церкву України, визнану Вселенським патріархом?

З часу об’єднавчого Собору, на якому проголосили про створення ПЦУ, минає другий місяць. З понад дванадцяти тисяч парафій УПЦ Московського патріархату про перехід до Помісної української церкви заявили близько двохсот. Небагато? Подивімося уважніше.

У селі Плесецькому, що на Київщині, спілкуюся з настоятелем місцевого храму отцем Павлом. Традиційно тут відвідували російську церкву, а років з десять тому з’явилася громада УПЦ Київського патріархату. Спершу відправляли службу у маленькому вагончику, до якого сходилося зо кілька бабусь із сусідніх вулиць. З часом стараннями отця Павла постала ошатна церковця, в якій уже не проштовхнутися. На великі свята вірні заповнюють церковне подвір’я. Півчі на хорах завершують кожне богослужіння патріотичним молебнем-славнем Миколи Вороного:
За Україну,
За її долю,
За честь, за славу,
За народ!

Церковна громада не один раз збирала допомогу українським бійцям, а отець Павло доправляв її на східний фронт. На моє запитання чи приєднається сусідня парафія Московського патріархату до помісної української церкви, відповів:

– А для чого? Більшість селян уже давно ходять до нашої церкви. При московській  лишився твердий кістяк. По правді, він не дуже нам і треба…

Сказане ще більше стосується містечок і великих міст. Тут в останні роки з’явилося чимало храмів вже колишньої УПЦ КП, яка сьогодні складає основу ПЦУ. Відбувається, здається, малопомітний, а насправді масовий  перетік мирян з російської до української церкви. Тож кількість зареєстрованих приходів УПЦ МП не свідчить про наповнюваність її храмів.

Наростають переходи і сільських парафій. Якщо у перший тиждень проголошення ПЦУ до неї зголосилося лише кілька громад, то в останні дні січня щодня приєднувалося по шість-сім. І каменем спотикання тут дедалі частіше стають місцеві священики російської церкви із купкою «вірних», які вважають, що церква і майно належать виключно їм, а не чисельній громаді.

Одіозний Митрополит Запорізький і Мелітопольський УПЦ МП Лука з якогось дива звернувся до Володимира Гряністого, голови Новомиколаївської районної держадміністрації. Чиновник начебто спокусився «сочевичною юшкою» – агітує за перехід до ПЦУ, а тому на нього чекає «духовна смерть» і «родове прокляття». Сильно сказано. Так і бачу, як митрополит Лука ще й ніжкою тупає та кадилом гупає…

Звісно, то не просто погрози. Летючі загони «тітушок» у рясах вдаються до відвертого насилля. Ще недавно його ж так «боялися» мироточиві російські церковники, а нині самі, наче оті хрестоматійні «разбойнічкі», навкулачки відстоюють чистоту квасного православ’я.

Ось що трапилося у Писарівці на Вінничині. «На збори в сільський клуб прийшло понад 125 селян. Ми запросили місцевого батюшку і трьох людей з його оточення. Отця Сергія давно знаємо. Хотіли почути його думку щодо приєднання до ПЦУ або неприєднання. Але в село з’їхалися невідомі люди в рясах і цивільному одязі… Деякі говорили на жаргоні», –  розповів сільський голова Дмитро Науменко.

Голова пояснив незнайомцям, що в клубі збори мешканців села, а не приїжджих «молодців», але з півсотні «паломників» накинулися на чоловіка, вдарили по обличчю. Дісталося і місцевому дільничному інспектору. Ось вона, «канонічєская законность» у виконанні  московських спецпризначенців.

Наприкінці січня набрав чинності Закон України, який регулює порядок зміни підлеглості місцевих парафій та внесення змін до їхніх статутів. Церкви, чий керівний центр знаходиться в країні, визнаній агресором, мають змінити назву. Сказане стосується не лише УПЦ Московського патріархату, у статуті якої зазначено про єдність із Російською православною церквою, а  ще чотирьох релігійних організацій з назвами Руська (Російська). На черзі й офіційна реєстрація Православної церкви України, і поступове її визнання іншими помісними церквами. Через зазначені обставини перехід парафій Московського патріархату до ПЦУ стане незворотнім, російська церква в Україні перетвориться на маргінальну. А сама Москва із «третього Риму» скотиться до рівня Сараю новітньої орди.

І наостанок. Каплиця полярників на антарктичній станції «Академік Вернадський»  теж переходить під опіку Православної церкви України.

Справжня віра творить дива! Крига скресла і на холодному полюсі. Зустрічаймо весну Українського православ’я!