Журналіст Артем Захарченко родом з Чернігова. Працював у провідних медіа, а з 2010 року – викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Одночасно – голова аналітичного відділу Центру контент-аналізу. Автор трьох прозових книжок.

–  Артеме, чи погоджуєтеся з думкою, що журналістика виснажує, забирає багато сил і часу?

–  Залежно від того, де і ким працювати. Найбільше часу і сил, попри стереотипи, забирає фріланс. Бо  вільного журналіста годують ноги і кількість написаних матеріалів. Ти, звісно, можеш вивільнитися коли треба, але доводиться працювати і вночі…

– А як із заробітком?

– Мені моя професія вже багато років, на жаль, не приносить нормальних грошей. Допоки ще, до 2016 року, працював журналістом, жодного разу не мав такої зарплатні, яка була до кризи 2008 року. Для того щоб добре заробляти, треба бути кимось більшим, ніж рядовий журналіст, – головним редактором, фахівцем з обробки даних, або, як кажуть зараз, дата-журналістом, чи підприємцем – власником медіа.

 Звісно, ставки на деяких телеканалах вищі за ринкові. Але й ангажованість таких медіа значно сильніша Як кажуть, хто платить, той і музику замовляє. Ніколи не шукав такої роботи.

– Статус журналіста дозволяє бути вільним у виборі тем, творчо зростати? Чи в редакціях працівників ставлять у певні рамки, примушують робити те, що скажуть?

 – Ось за цими критеріями, як на мене, і треба обирати редакцію. Я намагався не затримуватися надовго в таких медіа, де не було можливостей розвиватися. Буває й по-іншому: коли у тебе вже певний досвід, часто в редакції тобі йдуть назустріч. Бо, маючи широке поле для творчості, журналіст принесе більше користі.

Я намагався шукати сенсації, експериментувати, коли ще не мав достатнього  досвіду. Випусковим редактором в «Економічній правді» якось проілюстрував серйозну економічну статтю фотографією з порносайту…

– На Вашу думку, де журналістові працювати найпростіше?

– А якої простоти ви шукаєте? Якщо вас вдовольнить монотонна роботи, без зайвих розмірковувань, то, вочевидь, це стрічка новин, хоча і там треба розуміти про що пишеш, зіставляти факти, активно шукати подробиці подій. Якщо потрібна робота, де результат дається найменшою кількістю зусиль, то, мабуть, це державні медіа. Точніше, там зусилля треба спрямовувати на щось невластиве, наприклад, на інтриги. Але справжній журналіст скрізь працює з повною самовіддачею, на високий творчий результат.

– Чи колись шкодували, що стали журналістом?

– Колись шкодував, що став економічним журналістом. Там  існує небезпека «потрапити в колію» і в ній залишитися.  Знаєш, що легко забезпечиш себе і свою сім’ю, пишучи про ринок газу. Тема тобі добре знайома, але вже сидить у печінках. А братися за щось нове немає можливості, бо, деінде теж потрібні контакти, напрацьовані теми, і щоб освоїтися на новому полі, треба час. А його ж немає: в тебе діти, їх треба годувати сьогодні, а не завтра.

Але вийти з «колії» теж реально. Спершу почати робити у вільний час те, що тобі подобається,  як хобі. І нагода отримувати за це гроші з’явиться.

– Чому вирішили розпочати викладацьку діяльність?

 – Коли  прийшов в університет через рік після аспірантури і сказав, що хочу викладати, мене теж про це розпитували. Відповідав, що мене більше цікавить наука: мав теми для досліджень. З мене посміялися. Мовляв, яка ж тут наука. Але зараз бачу, що не помилився. Пізніше оцінив, що свої переваги є і в спілкуванні зі студентами-журналістами.

– Нині багато чуємо: щоб стати справжнім журналістом, фахова освіта не обов’язкова.

– Та ні, вона потрібна! При нагоді вам допоможуть знання з історії журналістики,  інших предметів, розуміння професійних стандартів. Хоча, розумію, студентам деякі речі видаються нудними. Рано чи пізно настає час, коли журналісту треба робити моральний вибір. Тоді ось цей якір професійної освіти допоможе вам втриматися, не податися за течією…