Уявімо собі, що корупція – це хвороба. Але не звичайна застуда, а така, що підкрадається непомітно, як кішка до миші, і, на жаль, важко лікується. Наше суспільство – це «пацієнт», який давно вже потребує «оперативного втручання», але «лікарі», схоже,  самі підхопили цю заразливу недугу…

Припустимо, що хабар – це своєрідний наркотичний заборонений плід, заманлива «вітамінка» для корупціонера. Один день без «вітаміну» – і вже ломка! Аж трясе!  Для корупціонера спокусливі слова «Ось ваш конвертик… Підпишіть цей папірець», – як мед на язик.  А за одним папірцем треба підписувати й другий, за другим – третій… Кишені важчають од конвертиків! Дармова грошва, але ж хочеться ще, ще і ще раз –  ще!..

І ось уявімо неймовірне: у «лікарні» поміняли геть увесь «персонал»:  і тих, хто «підписує»,  і тих, хто готує «документи для підпису». Нова команда «лікарів» налаштована працювати чесно. Пройшли, так би мовити, відбір. Заприсяглися. Побожилися.

Скільки вдасться їм побути такими? Невідомо. Ось уже й задумуються, зачухали потилицю, оглядаються одне на одного: а чим ми, мовляв, гірші? Ще «по кантуються» трохи у спокої, принишкнуть (наче вони потайки реформуються)… А тимчасом до них уже вилаштовується людська черга. Зі старими-добрими конвертами. Комусь же все одно треба ті кляті папери підписувати? Бо їх, кляті, ніхто й не збирався відміняти. Система вічна!   І пішло-поїхало:  папери, підписи, домовленості, зв’язки.  Тільки такса вже інша, вища. «Антикорупційна», так би мовити. З елементами підвищеного ризику.

І наш «пацієнт», тобто суспільство, страждає далі. Бо поки хвороба «вітамінка» шириться, нам пргоглядаються лишень її симптоми: поділ на тих, хто «дає», і тих, хто «бере».

А в результаті? Жалюгідні дороги, малі зарплати й пенсії, занедбані лікарні (цього разу  вже справжні), недобудовані школи та дитсадки, на які чомусь вічно бракує грошей.  А головне – втрата довіри до чергових «лікарів».

Що ж нас порятує? Може, нове покоління  індіго? Та де гарантія, що воно не перетвориться на модерновий формат хабарників-робінгудів?

Що робити? Однозначно – не впадати у відчай. Лікуватися. Почати з того, що критична маса хабародавців має звестися на нуль! Тоді й брати буде нічого. І, відповідно, нікому.

Хай і довго ще чекати одужання… Нехай навіть зміниться не одне покоління, поки корупція перейде з масово-хронічної стадії у розряд рідкісних хвороб. Повністю побороти цю заразу не вдалося ще нікому, бо, схоже, прийшла вона в цей світ із людиною. Птахи та звірі її точно на землю не принесли.