Побутує думка, що тільки маніпуляції та жорстокість можуть допомогти досягти успіху. Та чи справді до вершини доходять лише «погані хлопці»? За останні 15 років науковці зосередились на дослідженнях «темних» рис особистості – нарцисизму, психопатії та макіавеллізму. Як з’ясувалося, ці риси характеру більше притаманні чоловікам, аніж жінкам.

Відомо, що близько в 10-20% людей поведінка межує зі станом божевілля. Вони зазвичай схильні сіяти хаос: брехати, маніпулювати, зраджувати, вдаватися до дискримінації та жорстокості стосовно оточення. Держава-агресор, що розпочала повномасштабну війну 24 лютого, – теж лихий знак пограничного психічного стану її керманичів.

Мимоволі протистоять таким психотипам світлі особистості – ті, хто проявляють щиру увагу до ближніх, правдиво радіють чиїмось успіхам, вірять у доброту і справедливість, поважають людську гідність. Частка «добряків» значно більша за «поганих хлопців» – близько 30-50%, серед яких переважають жінки. Цих світлих людей нині демонструє цілому світові Україна – втілення демократії й свободи, незалежності й незламності.

Здавалося б, усе за суворою правдою життя: хороші люди за всіх і вся вболівають, забуваючи про свій власний добробут, а погані йдуть по головах до омріяних висот,  до найвищої точки панування. Але не все так просто.

Так, «темні» особистості швидше досягають успіху, та їм не вдається втримати його. Рано чи пізно настає «момент спокути», коли все здобуте повертається до законного власника чи просто на своє місце. Згадаймо, скільки ще донедавна мала у світі симпатиків  російська пропагандистська машина. Доти, поки той світ не жахнувся явленням рашистського кривавого звіра на окупованих територіях України.

Дослідження свідчать: політичні діячі з «темними» рисами частіше обіймають керівні посади. Але вони набагато гірше справляються зі своїми безпосередніми обов’язками. Амбіції путіна клінічні: підкорити собі не лише Україну, а й усі держави, колись поневолені СРСР, владарювати у величезній імперії, де пануватимуть совкові порядки й закони. Та варто зазирнути за куліси, у безпросвіття «хароших русскіх» – відкривається жахна картина диктатури, яка дуже нагадує нацистську Німеччину.

На відміну від «поганих хлопців», особистості з позитивними рисами у своїх діях керуються емпатією – співпереживають та подають руку допомогу всім, хто цього потребує. Україна не завойовує і не вбиває, Україна підтримує і надихає. Україна об’єднує і згуртовує всіх, хто поділяє її цінності й ідеї. І цілком природно прагне стати врівень з цивілізованими державами.

Маніпуляції, до яких часто вдаються «темні» діячі», насправді є гострою сокирою, яка з кожним ударом все більше віддаляє агресора від соціуму. Єдиний можливий варіант розвитку подій для росії – масовий суспільний спротив провальній політиці її реваншистського керівництва, яке давно позбулося відчуття реального світу.

Роки минають, люди міняються… Час лікує і виправляє недоліки, як це було з Німеччиною. Колись жорстокий агресор, сьогодні ця держава є одною з ключових в Європі. Щоправда, не все можна змінити навіть у майбутньому: історія України, щедро приправлена війнами й загарбницькими навалами росії, тільки посилює мої сумніви, що навіть через багато років знову називатимемо наших сусідів «братами», як про це розпинається путін.

Чим, власне, «світлі» переважають над «темними»? Усе просто: здатністю усвідомлювати і виправляти помилки, аналізувати власний досвід й уникати пртяжких «граблів історії». Герої завжди ростуть і психологічно дозрівають, на відміну від злодіїв, які зациклюються на чомусь доти, поки не проваляться та не зганьбляться вщент.

Ми народжуємося з вродженим відчуттям справедливості, та далеко не кожен може його розвинути. Для цього необхідно постійно самовдосконалюватися, важко працювати й довго йти до своєї мети. «Темні» особистості на це не здатні – їм подавай все і зараз.

Головне – захотіти. На жаль, більшість «поганих хлопців» не прагнуть розвиватися і змінюватися. Попри невдоволеність своїм життям, вони прагнуть тільки одного – владарювати. Та щастя не в пануванні, не у таланті маніпулювання. Щастя в мирі. І в людях, що нас оточують. В усмішках на обличчях друзів. У багатстві, але духовному. Щастя в моменті. У тому моменті, до якого ти довго й наполегливо йшов. Коли вдихаєш на повні груди і розумієш – ось вона, омріяна вершина. Я на ній. Я живий.

Україна не одне століття виборює свою свободу й незалежність. Але я вірю, що скоро настане той самий момент, коли ми всі вийдемо на вулицю, вдихнемо на повні груди й тихо промовимо: «Перемога! Вільні! Назавжди!» .