Про вроду українок говорять з давніх-давен. Увесь світ знає – наші дівчата найвродливіші. А до гарних дівчат –ще й неперевершений набуток традиційних прикрас та одягу.

Про обрядовість дівочих зачісок також ходять легенди. Одна приказка мовить: «Нема коси — нема й краси». Чому українки плели коси та які були в тому приховані символи?

У часи Київської Русі дівоча коса вважалась оберегом. Наші предки вірили в її містичні властивості: вона мала захищати дівчину від злої сили, обіцяла добробут в сімейному житті, здоров’я і міцний рід. Косу-оберіг плели з трьох рівних пасм. Наче об’єднуючи воєдино життєві сили трьох світів – Яв-Прав-Нав.

Довге волосся жінки було знаком краси. Коса засвідчувала, що дівчина здорова, хазяйновита і буде хорошою господинею. Куми в Галичині вітали новонароджену дівчинку: «Дівка до грядки, коса до п’ятки». Дівчата полюбляли вплітати у волосся кольорові стрічки, уплітки, на свята надягали віночки. В Карпатах українки прикрашали волосся павичевим пір’ям.
Вперше дівчині заплітали косу при врочистій церемонії на шостому році життя. Заплітини виконувала «сохтивна» – вміла, досвідчена жінка, яка проводила обряд з відповідними примовляннями. «Як я зв’язую все волосся на тобі, аби ся тримало з усіх чотирьох боків, так аби ся до тебе в’язали з усіх боків парубки, удівці, дідицьки сини…»

Особливе значення важка коса мала під час весілля. Виходячи заміж, дівчина «втрачала свої коси» — зобов’язувалася ніколи більше не показуватися на людях з непокритою головою, бо це вважалося соромом. Раніше також вважали, що з розпущеним волоссям ходили лише відьми та чаклунки, тому дівчат з непокритою головою могли образливо називати «простоволоскою».

На весіллі важливу роль відігравав обряд розплітання коси. Цей ритуал символізував прощання дівчини з дівоцтвом. Розплітання відбувалося вночі з п’ятниці на суботу після дівич-вечора або в суботній ранок. Дівчина сідала на вивернутий кожух, який, за віруваннями, був запорукою майбутнього добробуту. Косу нареченої традиційно розпочинав розплітати її брат, інколи це могла зробити й мати, дружка, батько чи староста. З голови нареченої знімали стрічки та прикраси. Зазвичай аксесуари дівчини пускали по воді, а якщо в молодої була молодша сестра, прикраси переходили їй у спадок. Згодом довге волосся нареченої знову заплітали, змащуючи його медом. За віруваннями вплітали часник (як оберіг), зерно (символ нового народження), дорогі монети (знак добробуту), барвінок, чорнобривці, руту. Після цього дівчині вдягали головний убір. Цей обряд супроводжувався піснями та плачем молодої.

Окрім розплітання, існував інший ритуал — «відсікання» коси молодої після весілля, що був розповсюджений на Закарпатті. Йдеться про випадки, коли до шлюбу йшла дівчина без особистої згоди або через зубожілість роду. Пізніше «відсікання» почало символізувати покору жінки перед чоловіком.

Дівчина, яка народила позашлюбну дитину, не мала права ходити з непокритою головою. Звідти й пішла назва покритка, також використовувався термін «стрига», бо дівчину публічно обстригали. В такому разі хустку не пов’язували. Всі люди знали, що дівчина вже не цнотлива. Влаштувати особисте життя після такої ганьби було фактично неможливо. Якщо ж дівчина поводилася надто розпусно на вечорницях або не дочекалася коханого з заробітків чи з війська, її волосся обмазували дьогтем.

Народні традиції та вірування важливо знати і передавати у спадок дітям, адже це відтворює ідентичність, красу нашої нації. Попри втрату актуальності деяких обрядів, українські дівчата продовжують заплітати косу та експериментувати з її різновидами.